ЩО ТАКЕ ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
Знову у Мережі піднімається питання про громадські організації, що "фінансуються не громадою, а грантами іноземних держав чи місцевих фінансових груп не є по-справжньому громадськими... Незалежність перш за все має бути фінансова. Її потрібно досягати через прозорість джерел фінансування. Але прозорості мало" (Тимофій Мілованов). І відповідальним грантодавцям і громадянам, чия віддана громадська робота фінансується іноземними донорами, треба відповісти на так поставлене запитання. По суті воно наївне і, особливо перед виборами, звучить популістично. Тому напишу не дуже популярну для популіярної звички не особливо вникати де #зрада, а де #перемога, але важливу річ. Про саме поняття громадської організаціі. Тому лонгрід.
Громадська організація – це, за всіма класичними визначеннями громадянського суспільства, та, яка створена самими громадянами з метою просувати чи захищати їх спільний колективний інтерес, незалежний від держави. Тому громадські організації називають недержавними, неурядовими організаціями – НУО, NGO.
Громадська організація – це таке незалежне об'єднання громадян, як може допомагати громаді та громадам будь-якої потуги краше організовувати, фінансувати, духовно-культурно збаначуватись тощо. Тобто діяти у злагоді з добрими громадами.
Втім, ГО здатне взяти і почати критикувати чи, навіть, виступити проти громади, скажімо, проти корупції у органах місцевого самоврядування, об'єднаної територіальної громади. Зараз скажу ще страшнішу річ, громадська організація – це також та незалежна організація громадян, які вільно і гідно здатні поставити під сумнів та боротись проти негідної організації громад будь-якоі кількісної потуги, навіть якщо це мовчазна більшість громадян, які підкоряються державній владі, що достала.
Тобто – увага! – суть і сенс громадської організації у тому, що вона є об'єднанням громадян. І зовсім не тому, що вона фінансується громадою, що було б зовсім не погано. Тобто громадська організація є громадською зовсім не тому, що вона має фінансуватись громадою.
Втім, погляд на громадську організацію з професіонально-фінансової точки зору, хоч і непрофесіональний щодо розуміння суспільних, а не грошових стосунків, є популярним і, тому, важливим.
Він популярний особливо у середовищі тих не громалських, а політичних організацій, яким громадська активність стає поперек. Поперек, наприклад, ідей відкритого суспільства, боротьби за громадські свободи, поперек розвитку громадської активності та активістів взагалі.
Це були комуністи та майбутні регіонали у Верховній раді, які так само розуміли поняття громадської організації як, насамперед, фінансове. Це вони перед помаранчевою революцією створили слідчу комісію Верховної Ради саме з питань фінансування НУО – з питань встановлення фактів закордонного втручання у фінансування виборчих кампаній в Україні через недержавні організації, що існують на гранти іноземних держав.
Цікаво і не добре, що їх аргументація майже цілком у речищі довіри і недовіри до громадських організацій – якраз підозри, недовіри, оскільки "відомо, що гранти надаються під проекти, які замовляє сама фундація-донор, і це не може не свідчити про залежність та заангажованість НДО". Пізнаєте спосіб аргументації, який виходить з викривленого розуміння громадської активності, притаманного тим, хто дивиться на людей виключно через фінансово-економічний інтерес, чого не робили навіть класики марксизму.
Але виникає головне питання: про дійсний зв'язок незалежного громадського інтересу і фінансування його колективного просування та відстоювання у суспільстві тією чи тією громадською організацією. Наскільки така залежіть від інтересів донора, отже не є незалежною, і здатна втратити довіру "громади" (та, не утримаюсь від іронії, довіру регіоналів і чесних професіоналів фінансів) як агент чужого впливу.
Це питання наскільки дійсно громадською є громадська організація. Відповідь на нього не дуже складна, оскільки спирається на норму закону. Така організація настільки громадська, наскільки вона базується на колективному прийнятті рішень щодо власної діяльності та наскільки вона є прозорою – публічною і підзвітною – суспільству, всім громадам. Скажу ще більше. Громадська організація тим більш громадська, чим більше рішення у ній робляться тими, хто не займається фінансами і не є безпосередньо отримувачем вигоди, а приймає рішення, спрямовує і веде організацію. Саме для цього створюються правління, наглядові ради громадських організацій, у які входять незалежні громадяни, що не мають матеріального зиску від грантів. Ось тут ми вже суттєво просунулись у розумінні ПОНЯТТЯ громадської організаціі – далі від їі фінансово-еконмічного розуміння.
Лише не треба плутати принципове стратегічне управління громадською організацією і тих, хто є виконавцями. Хоча єднання громадських інтересів щодо бачення діяльності ГО і незалежними, у тому числі від грошей, членами правлінь, і викрнавчими менеджерами організаціі – надзвичайно корисно для іі успіху просування власного інтересу.
Й тут ми підійшли до головного. А який, по суті, є інтерес ГО? Крім того, що такі інтереси є найрізноманітнішими від захисту прав людини до захисту тварин, від культурної творчості ло творення нових policies, суть полягає у тому, що ці інтереси є колективно-приватними. Поняття громадської організаціі – це розуміння того, що йдеться не про просування чи виборювання чиіх-то сторонніх інтересів. Та організація є громадською, яка, дійсно, відбиває і засновується на колективному інтересі певноі громади, об'єднання людей, втім саме тому, що цей інтерес є їхнім власним – також і приватним, життєво найважливішим – інтересом. Який не так просто купити, як інколи здається бізнесу та фінансистам. У поєднанні з подвійною незалежністю стратегічних керівників ГО – від держави і від фінансування – сила громадськоі організаціі, іі дійсна "громадськість".
Тому питання залежності-незалежності від донорів та їхнього впливу, питання "агентів" чи "патріотів" теоретично вирішується не дуже складно. Чим більше громадською у сенсі, про який я написав вище, є громадська організація, тим вона більш незалежна від приватних, підкреслю – приватних, намірів та інтересів донорів.
Саме тому, якщо загальні інтереси донора співпадають з кооективними інтересами наших громадян, які створили ГО, то мати підозрілу недовіру до них залиште комунісиам та регіоналам, які ніколи не бувають колишніми. А також тим, які борються проти прав людини, що не співпадають з їх радикальним розумінням цінностей власної культури, ідентичності.
Можна мати недовіру до донорів іноземноі демократичноі держави, чий державний, отже їі колективний, інтерес є підтримати розвиток демократичних інститутів, у тому числі справжніх ГО в Україні, щоб отримати рівного розвинутого партнера-країну. Можна цю недовіру посилювати. Але не можна заперечити право громадської організаціі, яка приймає фінансову допомогу від такого донора, дати відповідь такій недовірі у найбільш радикальний спосіб – бути прозорою і публічно відкритою.
Наостанок. Ми маємо ясно розуміти, що популізм входить у наші душі не лише через обіцянки завтрашніх благ. Він також проникає у нас за допомогою простого рецепта "відібрати і поділити", який саме і плекає підозру до тих, хто щось має більшого, ніж ми. Ця підозра справедлива до того моменту, коли вона торкається сфери цінностей і ідей. Тому набагато менше ставиться під підозру благодійна соціальна допомога – хворим, дітям, людям з тих чи тих причин обмеженими можливостями порівняно з всіма іншими.
Але чому не ставиться під підозру принесення ідей та цінностей людей, які отримали освіту у стенфордах і гарвардах. Це теж іноземний капітал в точному розумінні соціального капіталу, який дієвіший, ніж купюри.
Риторичне запитання. Якщо ти отримав таку освіту, то їі застосування такоє має бути дійсно громадським, тобто на допомогу справжньому громадському руху. А це означає зовсім не підозру, а допомогу в розумінні справжньої громадськості.
І тоді у вільній і розвинутій країні, у який не буде олігархів і корупціі, що виборюють ідейні ГО, з'явиться набагато більша кількість заможних громадян мріяного "середнього класу", які самі будуть масово здатні фінансувати справжні громадські організації.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
