ПОЗДОРОВЛЕННЯ ВІД ЕКС-ПРЕЗИДЕНТА ЯК ПОЛІТИКА МОЖЛИВОГО
Чи було би варто Україні як державі поздоровити авторитарного керівника комуністичного Китаю з черговим обранням на посаду лідера нації?
- Очевидно, що ні! Україна виборює у жорстокій війні проти диктаторського режиму РФ не лише її право на європейську демократію. Адже всім ясно, що українці захищають власними життями розвиток світової демократію від екзистенційних небезпек домінування великих автократичних режимів. Для України, воюючої за свідомої підтримки Західу з мерзенним русскім фашизмом, принципово і дипломатично не можливо вітати продовження авторитарного лідерства у другій за впливом країні світу.
Чи було б варто державі Україна поздоровити національного лідера Китаю, який заявив, що зберігатиме співпрацю з Росією, та закликав запобігти гуманітарній кризі в Україні?
- Очевидно, ні. "Незважаючи на те, що Китай намагається виглядати як нейтральний гравець у війні в Україні, він відмовився засудити вторгнення Росії та натомість звинуватив у конфлікті Захід. Авторитарний Китай вже відкрито бере участь у системному суперництві із Заходом на відверто ідеологічно ворожих позиціях".
Чи варто було б Україні як державі, незважаючи на все це, спробувати дипломатично закрити очі на збереження "стратегічної спрямованості Китаю і Росії" та взяти до уваги і наявних дипломатичних стосунків лише нейтральну позицію Китаю у війні проти України та його бажання запобігти гуманітарній кризі? Взяти на озброєння власної дипломатії тиск китайського лідера на кремлівську суку, щоб він скоріше, за словами шановного Піонтковського, завершив нікому не потрібну війну? Врахувати все це і державно привітати сьогоднішнього провідника китайської нації з його успіхом?
Очевидно, що ні! Україна, яка віддає життя за власну свободу і демократію, не може дозволити собі йти на такі безпринципні і дипломатично провальні кроки. Не може закликати світ допомогати у визнанні росії агресором і терористом та сама надавати міжнародно-політичні реверанси її стратегічному партнеру. Так, як держава-Україна зробила два тижні тому, коли не підтримала резолюцію ради ООН з прав людини щодо обговорення імовірного геноциду уйгурів у Китаї та схаменулась після того.
Втім, це зробив від власного імені екс-президент України та лідер української опозиційної ЄС. І відповідь на питання – Чи варто йому було це зробити? – втрачає її негативну однозначність.
Моя відповідь: скоріше всього, так, це мало сенс. Якщо існує навіть мінімальна можливість використати щілину у стосунках між політиками цих двох ворожих демократіям країн, її варто використати. На користь України. Згадати "добрі спогади про наш тісний діалог і взаємовигідну співпрацю, яка служила інтересам обох наших народів. Не менше вони служили інтересам світу."
Це мало сенс – нагадати про гуманітарні наміри великого міжнародного гравця-Китаю та його можливий тиск на фашиста в Кремлі. Втім, це мало сенс зробити не від імені держави України, а від її екс-президента, провідного українського політика. Після цього, як після невдалого дипломатичного демаршу щодо уйгурського питання в ООН, не буде потреби Україні відкликати своє обережне не-голосування.
Це – політика можливого. Як роблять політику екс-президенти в не-авторитарних країнах. Вона могла би бути з розумінням сприйнята всією нашої спільнотою, якби з самого початку війни з окупантом між політичною опозицією і владою всередині країни був встановлений стабільний діалог. Тоді такі діпломатично суперечливі питання могли б отримувати їх, скажу так, діалектичне вирішення: Держава Україна ніколи не підтримає і не вітатиме автократій. Політика України використовує всі можливості на користь української нації.
Повторю свої заклики у внутрішньо політичну порожнечу, створену владою: Йдіть на ефективний діалог з опозицією. Вже час.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
