Феномен української бідності
Моя подруга розповіла, що їхала з таксистом, котрий схвально поставився до київського району Русанівка та планував, зрештою, зняти там квартиру. Середня ціна – 10 000 гривень на місяць видавалася йому цілком прийнятною, далі він міркував, на що можуть піти частина доходу, що залишилася, а на що може не вистачати, і наприкінці сказав: "Але, знаєте, люди ж все більше жебракують та зубожіють". На м'яке зауваження щодо того, що це очевидно не він, якщо може дозволити собі таку квартиру, і чи має він на увазі конкретних знайомих з проблемою бідності, таксист знітився і сказав, що ні. "То ви що, думаєте, люди не зубожіють", – запитав він?
Нещодавно були презентовані результати дослідження "Субкультура бідності в Україні", яке проводилось в 2019 році в Херсонській області, котру було обрано, зокрема, і через близькість до анексованої території.
Дослідження вказало на певні особливості усвідомлення причин та витоків свого становища різними групами малозабезпечених людей:
- Більшість визнає, що їхні витрати перевищують доходи;
- Більшість применшує і не обліковує всі доходи;
- Більшість вважає, що робота не повинна заважати вести господарювання;
- Більшість вважає, що відкриття власного бізнесу не мусить бути пов'язаний з ризиком, доходи мають гарантуватися;
- Більшість не розуміє, які якості в них є, що потрібно вивчити, як розвиватися, як можна отримати кращу роботу;
- Краще оплачувана робота не повинна забирати більше часу ніж погано оплачувана робота;
- Українські трудові мігранти визнавали, що в Україні працювали менше і менш якісно;
- Більшість не боїться жити в борг і живе в борг, навіть у "продовольчій";
- Інтернет не використовується як можливість дізнатися щось нове, влаштуватися на роботу, навчитися заробляти;
- Більшість маніпулює і навіть заробляє на пільгах;
- Більшість не може сформулювати жодної вимоги до політичних сил з метою зниження рівня бідності або ж покращення своєї власної ситуації;
- Більшість відчуває страх перед персональною відповідальністю.
Цікаво, що, зокрема, під час дискусій після презентації дослідження була озвучена історія, коли мешканцям неокупованих районів Донецьких та Луганських областей пропонувалась будь-яка допомога від ООН. Для цього просили лише назвати, що конкретно їм потрібно, однак переважна більшість зазначала, що вони не знають, або їм нічого не треба, водночас, скаржачись на бідність.
Між іншим, дослідники та дослідниці вказують і на те, що робота в центрах зайнятості засвідчила, що зацікавлених в пошуках роботи є одиниці, інші просто стоять на обліку, щоб отримувати матеріальну допомогу.
Однією із стратегічних цілей сталого розвитку ООН є подолання бідності, власне, це і є ціллю номер один. Бідність заважає відчувати теперішнє, будувати майбутнє, і відкидає людину у минуле. Вона не дає можливість почуватися щасливими і мріяти. В людині оселяється страх, життя перетворюється на існування, людина не бачить жодної можливості, а коли навіть бачиться – боїться скористатися цим, бо не впорається.
Людина, котра не впевнена в собі, починає шукати того або ту, хто вирішить всі її проблеми, часто помиляється, потрапляє в пастки, стає жертвою шахрайства, голосує за популістів.
Вона не може усвідомити, скільки їй на день потрібно хліба, бо не знає, чи буде наступний день таким самим хлібним, що вже казати про освітні можливості, людина не розуміє, що з ними робити.
Коли людина потрапляє в складні життєві обставини або на погляд більшості належить до маргінальних груп, її зневажають, списують з людей – через етнічне походження, алкогольну залежність, відсутність місця проживання, неохайний вигляд.
Власне, бідність, культура бідності та ставлення до бідності є значним викликом для України, бо треба робити явно більше ніж запроваджувати пільгову систему, відкривати пункти гуманітарної допомоги, підтримувати різні системи надання безоплатних послуг.
Тут йдеться і про довіру. І про усвідомлення психології бідності. Про зрозумілі економічні правила. Про якісну освіту. Про якісне і справедливе правосуддя для всіх. Про доступ до інформації і готовність пояснити людині все, що її бентежить чи все, що видається незрозумілим. Боротьба зі стереотипами. Пояснення цінності солідарних дій.
#UNDP #ПРООН #RespectUA #МЦПД #ДеньООН
