Навіщо А.Садовий вдає з себе догматика-клерикала?
Сьогодні, 7 жовтня мережею Facebook прокотилося активне обговорення наїзду Андрія Садового на керівника управління культури Львівської міськради Ірину Магдиш (детальніше див. на "Zahid.net": http://zaxid.net/news/showNews.do?sadoviy_vibachivsya_za_slova_svoyeyi_pidlegloyi_pro_tserkvu&objectId=1368338).
Причиною цього конфлікту стало досить слушне та критичне спостереження пані Ірини Магдиш за культурною ситуацією – інституційним задоволенням культурних потреб львів'ян – в окремих районах містах.
В одному з інтерв'ю пані Ірина, як нормальна й тверезомисляча людина, зауважила:
"Є райони [у Львові], де взагалі нічого немає – жодного культурного центру, жодної бібліотеки, театру або кінотеатру. Це мертві райони в культурному сенсі. Єдина розвага для людей в такому районі – церква. І церква починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином, – сказала Ірина Магдиш. – В одному з таких районів в кожній школі у вестибюлі стоїть фігура Божої матері, обкладена квітами, такий вівтар маленький. Іноді я там заставала моменти, коли під час уроків діти стояли як на лінійці перед цим вівтарем, а пастор правив службу. На моє запитання, чому діти тут, а не на уроках, ніхто не знайшов, що відповісти. Це їхні гроші. Їхні парафіяни – це їхні гроші, а прихожан треба виховувати з малих років. Якщо людина звикла ходити до церкви як на єдину розвагу у своєму світі, і вносити пожертвування, то церква буде процвітати".
І далі:
"Я не проти релігії, це особиста справа людини, – уточнила Ірина Магдиш. – Але церква не має бути єдиною інституцією і культурною пропозицією. Ми маємо пропонувати людям інші можливості".
Гадаю, що всі, хто не є ідіотами, підпишуться під цими словами парі Ірини, бо якось не дуже хочеться на початку ХХІ сторіччя дітей відправляти в середньовічну школу. При всій повазі до любих моєму серцю греко-католиків, але в нас не клерикальне суспільство. А перемовини політика при владі з адміністрацією церкви (церков) – це не аксіома для поведінки дітей у школі, які мають ставати заручниками цих політико-церковних уній.
А тепер слово має Андрій Садовий, який, за власним зізнанням, "навряд чи зможе працювати з нею в одній команді".
Як контраргумент до спостережень Ірини Магдиш, він відзначив важливу роль УГКЦ у налагодженні з міською владою Львова соціального партнерства. Це справді важлива заслуга.
Але тоді виникає питання. Чи не переклав мер міста на плечі церкви вирішення соціальних аспектів (не-гроші) у забезпеченні культурного дозвілля в окремих районах Львова? Адже чомусь туристичну та пивну галузі міста (круті гроші) на плечі церкви він не переклав...
А якщо серйозно – вся культурна професійна спільнота повинна захистити представника свого цеху, пані Ірину Магдиш, від можливого свавілля з боку головного чиновника Львова. Ми ж чудово розуміємо, що саме її позиція є слушною, адже пропонує всебічний розвиток дітям.
Ірина Магдиш уже постраждала за правду. Її заява про звільнення – цьому підтвердження.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
