Про декларацію доходів і совість (чи то пак, її відсутність)
Посилання на необхідність боротися з джинсою, яким Ганна Герман пояснює свою ідею зобов'язати журналістів декларувати доходи – це заявка на перемогу в соцзмаганні біло-блакитних фурій.
Раніше пальма першості, безперечно, була за Оленою Бондаренко, яка пропонувала зобов'язати засоби масової інформації нести відповідальність за "безвідповідальні" заяви політиків, які ці ЗМІ оприлюднюють. Винищення джинси шляхом декларування доходів – це, безперечно, ще крутіше. Як ми раніше не додумались? Перехідний червоний прапор переїжджає на Банкову.
Лукавство пані Герман починає перетинати межу непристойності. Адже пані Герман чудово знайома з особливостями функціонування механізмів джинси. З тієї простої причини, що політична сила, яку пані Герман представляє, на кожних виборах витрачає величезні гроші саме на замовні матеріали у засобах масової інформації. Згідно з моніторингами, на останніх президентських виборах штаб Януковича за обсягами куплених новин змагався за лідерство із штабом Тимошенко, залишаючи далеко позаду всіх інших кандидатів. Це мільйони доларів, походження яких невідоме – не оподаткованих і незаконних, бо не з виборчого ж фонду вони взяті. На останніх місцевих виборах лідерство ПР за кількістю джинси було вже безперечним. Утім, ніяких моніторингів не треба тим, хто знайомий із журналістами, особливо регіональними: достатньо запитати, хто найбільше "розміщує".
Будучи добре знайомою, – а не мати дотику до цього напрямку виборчих кампаній пані Герман просто не може, з огляду на її функцію в біло-блакитному таборі, – із технологією джинси, радниця президента, звісно, в курсі, що вже давно минули часи, коли можна було тицьнути голодному журналісту сотню й "розміститися" в новинах. Зараз за таке викидають з роботи. Джинсові гроші розподіляються у високих кабінетах, переводяться на рахунки, часом не полишаючи офшорних зон. Журналісти ж отримують завдання і виконують їх (або йдуть).
Тож декларувати доходи від джинси повинні не журналісти, а ваші друзі – народний депутат від Партії регіонів Ахметов, народний голова Служби безпеки України Хорошковський, а також уже, напевно, не зовсім друзі Пінчук, Коломойський, Порошенко, а за ними – медіаолігархи і медіавласники меншого калібру. Це вони заробляють на джинсі, а журналістам дістається хіба що бонус-подачка, надбавка за виконання спецзавдань. І то не завжди.
Поговоріть із ними, пані Ганно, запитайте, скільки грошей ваші соратники, ваші союзники і ваші суперники витратили на те, щоб обманювати електорат фальшивими новинами і замовними статтями. Хоча більшість цих грошей вивалюється не в центральний телефір, а в регіональні медіа, які ваші політтехнологи вважають дієвішими, і які продаються дешевше.
Ви в курсі, скільки заробляють журналісти в регіонах? Я не маю статистики, але у Львові нормальна зарплата (з усіма доплатами і конвертами) – півтори-дві тисячі. Кому повезло, чи хто пупа надриває, той дотягує до трьох. Ці медіа не розвиваються, бо ви вбиваєте податковим бандитизмом бізнес, який мав би зараз відновлюватись і виділяти більше грошей на рекламу. Зарплати ростуть у багато разів повільніше за ціни. Часто єдине, що тримає їх на плаву, – надходження від джинси. Які, знов-таки, здебільшого осідають у кишенях менеджерів і власників.
Нема чого з Мустафою танго танцювати. Краще поїдьте, запитайте журналістів у регіонах, чому вони так багато заробляють, їздять на таких розкішних машинах і носять такі дорогі годинники. Вони вам і доходи, й витрати, усе задекларують.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
