Чи можуть нові лідери з'явитися з олігархічних проектів?
Усе, що фінансується олігархами або чого торкається їхня рука, рано чи пізно починає працювати виключно на примноження їхніх статків. А всі, хто стоїть поруч з ними, в результаті працюють на олігархічні інтереси. Це особливо небезпечно, коли мова йде про "нових лідерів" – людей, ключовим завданням яких буде позбавити Українську державу руйнівного впливу олігархів. Вони просто не зможуть цього зробити, якщо будуть діяти спільно з олігархами.
Наскільки б українське суспільство не було спраглим до іншої якості політичних еліт (підкреслю: не облич, а саме якості), співпраця з олігархами руйнує ідею нових лідерів в зародку. Є велика частка правди в тому, що в країні, де все контролюється олігархами, серйозні проекти майже в будь-якій сфері раніше чи пізніше зіштовхуються обличчям до обличчя з олігархом. Зрештою, Президентом країни є олігарх. Але чи значить це, що треба ризикувати майбутнім, роблячи спільні проекти з олігархами, які глобально переслідують протилежні з нами цілі?
Нові лідери, які так потрібні Україні, можуть бути розумнішими, моральнішіми, бути справжніми державниками - але вони точно не будуть досвідченими. Чи можуть недосвідчені молоді люди, коли співпрацюють з олігархами, протистояти розставленим для них інформаційним пасткам, які на них вже чекають і які в майбутньому будуть використані проти них? Чи їх спіткатиме така ж доля, як і всі політичні та економічні олігархічні проекти? Бо навіть якщо на початкових етапах співпраця з олігархами не завдає очевидної шкоди, а їхні гроші, здається, відкривають широкі можливості зробити те, що без цих грошей зробити набагато складніше, з часом це завжди призводить щонайменше до лояльності до олігархів таких "нових" лідерів, а в наших реаліях - до повного підкорення їхнім інтересам. Саме так і народжуються "перевертні" - поступово, непомітно затягуючись все глибше і глібше у цю "співпрацю". З часом втрачають власне бачення суспільного розвитку, перестають жити своєю ідеологією, будувати нові принципи управління країною, а головне йти до великої мети – побудови нової держави без політичних пройдисвітів, посіпак олігархів та перевертнів всіх мастей. І в якийсь момент, може, і хотіли би вирватись, та вже не можуть, бо занадто сильно зав'язли в цьому багні. А ми тим часом знову і знову наступаємо на одні і та самі граблі – зміну кланів на виборах, але не зміну влади. І спроби зробити це знову обов'язково будуть, але це не значить, що їм треба допомагати.
Наскільки б тактична ціль привести до влади нових лідерів не була правильною, стратегічно участь в олігархічному проекті для нових еліт є поразкою. Бо боротись з олігархами і одночасно реалізовувати з ними спільні проекти - значить, заздалегідь їм програти. Найцінніший ресурс в нових лідерів - це довіра людей, яку дуже легко підірвати самою участю в спільному з олігархом проекті. Для українського виборця втрата такої довіри до "нових" означає один висновок: "всі вони однакові". І "вони" справді будуть всі однакові - бо нові обличчя будуть фінансуватися з тих же кишень, що і старі, а значить, не зможуть зробити тих кардинальних і рішучих кроків, які повинні.
Очевидно, що на виборах, що наближаються, олігархи будуть використовувати активне громадянське суспільство в своїх інтересах. Громадські організації і активісти будуть не тільки включатися в їхні списки, але й будуть використовуватися для "освячення" своїх проектів.
Саме ці ризики є у проекті "Нові лідери", участь в наглядовій раді якого я припинила щойно це стало очевидним. Питання навіть не в тому, щоби маніпулювати результатами вибору, а в тому, що буде відбуватись з тими переможцями проекту далі. В умовах, коли наближаються вибори, є великий ризик, що ті, кого громадські організації, залучені в проект, так старанно відбиратимуть під час телевізійного проекту, стануть новим олігархічним проектом. А самі громадські організації, яким на сьогодні чи не найбільше довіряють люди, будуть дискредитовані.
Зізнаюся, до останнього розмірковувала: чи можливо, що після всього, що вдалось за останні роки громадянському суспільству, ми можемо стати хитрішими і переграти ворога на його ж полі. Можемо стати таким собі троянським конем. Але зрозуміла, що замість троянського коня в тилу ворога ми пустимо троянського коня до себе.
Не критикую громадські організації, які залишились в проекті. Цей вибір кожен повинен зробити сам для себе. Але на мою думку, не може бути компромісів там, де очевидні ризики втратити через такі компроміси стратегічну мету: зміну системи управління державою, де тотальний контроль олігархів над усіма процесами в країні має буде знищений. Може бути лише один інтерес – державний, з головною метою розбудови нових суспільно-політичних та економічних відносин. Принципова різниця таких нових відносин від існуючих полягає в тому, що держава створює і гарантує всім чесні умови для життя і роботи, а не кільком наближеним до влади за рахунок всіх інших. Відтак з усіма, хто цей державний інтерес не розділяє, не може бути нічого спільного.
Можливо, поки не до кінця зрозуміло, скільки часу, ресурсів і зусиль потрібно буде витратити на розбудову цієї нової держави, але новий дім зі старих, наскрізь прогнилих балок точно не будується.
