Як російську війну проти України сприймають в Африці? Мої спостереження з Кенії та Ефіопії
Багато хто з вас міг помітити, що під час російської війни проти України ми набагато частіше говоримо про Африку. Ми слідкуємо за їхніми голосуваннями в ООН, Міністр закордонних справ саме під час війни поїхав в перше в історії України турне африканськими країнами, а Президент десятками тисяч тонн відправляє туди безкоштовне зерно.
Чому Африка важлива для Украіни і чому саме зараз, під час війни? Найперша і найочевидніша причинина – бо нам потрібна підтримка і допомога для боротьби з росією усіх держав світу, яку ми можемо здобути. Втім з Африкою, як і усім регіоном так званого Глобального півдня в України якось не було вибудовувано за 30 років ефективних стосунків – ми трошки зайняті, так би мовити, були своїми власними справами. На відміну від росії, до речі, яка роками, якщо не десятиліттями вливала сюди ресурси. І шкода, що саме зараз, саме під час війни, але в Україні це, нарешті, усвідомили і пробують терміново виправляти.
Наприкінці листопада у складі делегації українського громадянського суспільства я побувала в двох африканських країнах: Кенії та Ефіопії. Це два сусіди, які, втім, сильно відрізняються. Обидві країни сильно постраждали від провольчої кризи, яку росія спричинила своєю агресією проти України. Але при цьому одна країна, Кенія, в ООН голосує проти росії, інша, Ефіопія, - утримується або взагалі проти, фактично на підтримку росії. То що про російську війну в Україні думають в Африці, чому одні країни засуджують дії росії, а інші – ні, чому нам важлива підтримка в Африці і як її отримати?
По-перше, дві країни – це звісно не вся Африка. І навіть ці дві країни сильно між собою відрізняються.
Кенія – держава на сході Африки, яку Україна розглядає як стратегічного партнера в Східній Африці. Кенія з самого початку повномасштабної війни відкрито і публічно засуджує російську агресію. Саме її посол в ООН невдовзі після повномасштабного вторгнення виступив в Раді Безпеки ООН з яскравою промовою, в якій по суті назвав цю російську війну новою колоніальною війною. Ця концепція дуже для Африки зрозуміла, оскільки практично всі африканські країни були колись колонізовані.
Сама Кенія була британською колонією, здобула незалежність в 1963 році, але, як і інші африканські країни, ставиться до цього свого колоніального минулого дуже болісно. Тому Кенія послідовно з часу того виступу підтримувала резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які стосувались російської війни проти Украіни.
А от її сусід, Ефіопія, навпаки, утримувалась під час голосування в Генеральній Асамблеї або взагалі голосувала проти. Ефіопія, на відміну від Кенії, одна з двох африканських країн, які ніколи не були колонізовані. Цим ефіопці дуже пишаються. Як і тим, що колись змогли захистити свою країну від італійського диктатора Муссоліні. Так само Ефіопія сильно постраждала від так званого червоного терору – комуністів, які вирізали тут молодь та інтелектуальну еліту. Тобто у нас насправді багато паралелей в історії, але таких паралелей тут зараз не проводять.
Окрім того, саме в столиці Ефіопії Аддіс-Абебі знаходиться штаб-квартира Африканського союзу – об'єднання 55 африканських держав, яке вирішує долю континенту. Але при цьому сама Ефіопія на сьогодні належить до найбідніших країн світу.
Розуміти ці відмінності важливо, щоб працювати з цими країнами. Але попри відмінності, є загальні наративи, які часто, хоч і не завжди сформовані російською пропагандою. За час візиту до Африки ми мали можливість провести багато зустрічей, в тому числі з віце-спікером Національної асамблеї Кенії (нижньої палати парламенту), з місцевими правозахисниками, які тут же записували відео на підтримку України та українців, розвінчували міфи російської пропаганди під час прес-конференцій для місцевих ЗМІ, проводили лекції для студентів, знову розвінчували міфи під час прямих ефірів в ЗМІ, пояснювали, як ці африканські країни прямо постраждали від російської агресії проти України, і трохи знайомились з історіями, традиціями та сьогоденням цих країн.
І от з якими основними наративами там зустрічались:
1. Наратив про те, що ця війна – це так звана проксі війна між колективним Заходом/НАТО/США і росією. "Проксі" означає, що суперсили використовують слабкі держави, щоб між собою боротися. Тобто що Захід/США/НАТО використовує Україну, щоб боротись з росією. З цим наративом боротися насправді дуже важко, бо він а) лягає на історію колонізації Африки західними державами, б) квітне на грутні відсутності як таких стосунків з Африкою – тут просто не знають, що таке Украіна, що це велика суверенна держава, яка потужно бореться з в 10 разів їі більшим ворогом, в) в Ефіопії ще й потужно посилюється їхньою власною громадянською війною, між федеральним урядом і місцевою владою в Тиграї, в якій захід фактично засудив дії ефіопського уряду, а росія блокувала резолюцію в ООН про таке засудженняю. Тобто в їхній картині світу: Захід поганий, росія - хороша. І оскільки захід разом з Україною, значить Україну підтримувати не можна.
2. Пов'язаний з попереднім – наратив про те, що в Україні воюють не українці, а західні союзники та/або НАТО. Хоча західні (і не тільки) держави допомагають Україні зброєю та грошима, росія не зможе надати доказів, що війська НАТО тут воюють – бо вони тут не воюють. Але росії вигідно підтримувати цей наратив, ніби підтверджуючи так тезу про те, що ця війна - на випередження проти розширення НАТО на схід Європи.
3. Наратив про те, що продовольча криза викликана сакціями проти росії. Половина країн Африки, в тому числі Кенія та Ефіопія, сильно постраждали від продовольчої кризи, яку росія спричинила своєю агресією проти України, коли почалися перебої з поставками зерна та добрив, і вони піднялися в ціні. Втім ця криза – рукотворна, створена росією спеціально, санкції ніколи не накладалися на товари, що надходять в цей регіон. Втім росії вигідно використовувати цей наратив, щоби знову ж таки звинувачувати Захід і щоб формувати в Африці та країнах Глобального півдня загалом запит на мир - будь-якою ціною, що фактично в нинішніх умовах означало би ціною для України.
4. Наратив про те, що українці – расисти. Сформований він був тоді, коли африканські студенти, що евакуювалися з України, особливо в перші тіжни після повномасштабної агресії, стикалися з труднощами. Втім в тих умовах, в яких все це відбувалось, коли транспортна система була перевантажена, 5 млн людей були внутрішньо переміщені, 7 млн виїхали з України, всі були в таких умовах. Окрім того, уряд пріоритезував жінок та дітей, а оскільки чоловікам не можна було виїзжати, фактично всюди були одні жінки і діти. Втім, врховуючи болісній історичний досвід колонізації та расизму, цей наратив швидко набув органічного поширення. І вазагалі тут є образа, що з такою кількістю воєн та конфліктів в світі Україна і українці отримують особливе ставлення, особливу допомогу і особливу увагу. Це тут вважають несправедливим і знову ж таки, певною формою расизму і дискримінації. Що, звісно, не так, хоча би тому, що зрештою війна на європейському континенті впливає на європейські країни значно відчутніше і більше, і реагують вони на неї активніше, але сприйняття тут саме таке, і з цим треба працювати.
Є багато інших наративів, які ми тут зустрічали, але ці піднімалися практично на кожній зустрічі, які в нас були в Кенії та Ефіопії. Треба сказати, що для росії цей континент важливий. Сюди роками, якщо не десятиліттями вливаються величезні бюджети на пропаганду і формування певного образу росії, в тому числі героїзацію повязаних з російським урядом банд-формувань Вагнера. І це дуже сильно впливає і формує громадську і политічну думку. Відповідно, Україні, яка інформаційно тут мало працювала, важко, принаймні швижко, цю думку змінити.
Тобто російської пропаганди тут багато, українськоі присутності мало. В Ефіопії вже довгий час навіть посла немає, який за сумісництвом також має бути представником України в Африканському союзі. Це, звісно, треба терміново виправляти. Але треба ще розуміти особливості сприйняття в цих країнах і працювати з ними так само, як ми працюємо з іншими країнами: вибудовувати дипломатичні, економічні, культурні та громадянські звязки. Бо звязки і стосунки з Африкою нам, безперечно, потрібні будуть і зараз під час голосувань в ООН, в тому числі про ту саму відповідальність за російські злочини, і в майбутньому. І хай так, зараз, під час війни, але Україна почала це робити і це важливо продовжувати.
Цей текст також є у формі відео
