Трагічний урок для України
22 червня. В офіційній історії радянських часів – це день початку Великої вітчизняної війни. В світовій історії – дата нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. Для сучасної України – це день національної трагедії і пам'яті мільйонів жертв невинних українців.
Нині деякі історики, які дивляться у бік Росії, переконують, що на території України була лише одна війна – радянсько-німецька. Найгірше, що цьому в підручниках вчать українську молодь. Але це чергове перекручування історії. Ми повинні говорити правду. В ті часи на території України відбулася не одна, а кілька воєн. Мова йде не тільки про найбільшу німецько-радянську війну (1941-1945 р.) і українсько-німецьку (1941-1944 рр.) за участю партизанських формувань та вояків УПА. Але ми маємо казати і про українсько-угорську війну 1939 року, українсько-польську війну (перша половина 40-х років), яка спалахувала такими трагедіями, як на Волині.
1941-1945 роки стали трагічними для генофонду української нації. Втрати були найбільшими серед народів колишнього СРСР. В лавах Червоної армії загинуло понад 4 млн. українців, у радянських партизанських формуваннях – 40-60 тис. осіб, у загонах ОУН-УПА понад 100 тис. (за дослідженням Інституту історії України НАНУ). Загалом втрати українського народу становлять 8-10 млн., демографічні – 10-13 млн. осіб. Частина з них – це люди, для яких Радянський Союз був Вітчизною, яку вони захищали ціною свого життя. Друга частина – це українці, які воювали під гаслом "Свобода України, або смерть". Для них радянська влада була не кращою, ніж нацисти.
На превеликий жаль, українському народу, який в ті роки не мав незалежної держави, зараз дуже важко правильно оцінити історичні події. Без осуду чи переписування. Тим більше важко протистояти таким зовнішнім діям, коли Росія нав'язує героїзацію радянських солдат, георгіївські стрічки чи фільми про найбільший подвиг росіян у війні.
Що ми, сучасні українці, повинні як нащадки зробити з огляду на конфліктність тих страшних воєнних подій? Головне – винести правильні історичні уроки. Основний урок в том, що Україна не може більше собі дозволити стати територією, яку використовують інші країни для власних протистоянь та амбіцій.
Щодо учасників тих воєнних подій, то ми повинні вшановувати їх незалежно від того, на якому боці вони воювали. Таке відношення до власної складної історії нам вкрай потрібне. Інакше і далі буде розвиватися байдужість до національної єдності. З такою "хворобою" побудувати державу навряд чи вдасться.
*Якщо хочете висловити думки з цього приводу – пишіть на моїй офіційній сторінці у Facebook
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
