Штахетний паркан за 100 000 в селищі теж до Євро-2012?
Селищний бюджет приймається дуже швидко, як і більшість бюджетів в країні: депутатів обдзвонюють, наступного дня депутати прибігають на позачергову сесію, більшість отримує купу проектів рішень на руки в день голосування й за день до Нового року заповзято волевиявляються.
Проти Нового року затягувати не можна.
В селищі Коцюбинське, що поблизу столиці, з-поміж стосу паперів одним із найцікавіших було рішення, яким депутати ухвалювали витрати на реконструкцію паркану поблизу кількох будинків.
Ну, якщо екс-столиця Харків планувала витратити на лавку в метро 63 тисячі гривень, то заможне українське селище потішило мешканців парканом за 99 700 гривень.
"На паркан тратимо із бюджету на розвиток селища, який всього становить 455 800 гривень," – розповідає Ганна Настенко, голова комісії з планування бюджету, фінансів і цін.
На сесії депутатам пояснили, що селище має мати пристойний вигляд. І поступово благоустрій прийде в кожний район населеного пункту. Такий аргумент задовольнив фактично весь депутатський корпус (один голос проти). Як витрачаємо, так і розвиваємось.
(Це вже потім, коли введуться нові тарифи на опалення, в депутатському корпусі почнуть обговорювати доцільності придбання й встановлення лічильників обліку теплової енергії, один з яких в середньому коштує 35 тисяч й може заощаджувати немалі кошти мешканців багатоповерхових будинків).
Така сума змусила задуматись, не лише над тим "нахіба" громаді паркан. Цікавило з чого паркан, скільки метрів, хто виготовлятиме.
"Паркан виготовлений, чекає весни. Він дерев'яний, стоїть на ДОЦі. Замовляв депутат Концеба. Він писав заявку," – повідомила ще взимку телефоном в планово-економічному відділі селищної ради Олена Лютенко.
Депутат Концеба – комуніст. Очевидно, це останні штрихи побудови комунізму в окрузі. Оскільки, якщо витрачаємо на паркан такі суми, то це вже точно завершальний етап благоустрою.
ЗАТ "Білицький ДОК", де виготовили штахетний паркан, очолює Тетяна Садовська. Так повідомили телефоном у приймальні організації.
У селищі ця особистість відома як дружина селищного голови та член виконкому селищної ради.
Телефоную в відділ збуту. Там довжину паркану не говорять. Не зважаючи на те, що представляюсь і кажу, що є депутатом селищної ради, питають навіщо мені така інформація. Просять перетелефонувати.
Так і роблю. Там вибачаються, кажуть, що цю інформацію треба довго "вибирати і рахувати", тому цього робити не будуть.
Правильно: проголосували, гроші з бюджету витратили. Чого ще хотіли? Підзвітності? Вибачте, це дуже важко й марудно.
Інші депутати пояснюють, що самі ж люди проходу не дають, а просять поставити паркан довкола клумб.
Перевірити, на який благоустрій мешканці в дійсності хотіли б витратити такі кошти вирішила одна з коцюбинчанок. Пропонувала як альтернативу спрямувати таку суму на лічильники обліку тепла, щоб менше платити за опалення.
Так і не назбирала жодного підпису. І не дивно.
"Вони ж трясуться над своїми папірцями і вірять в право власності на землю. Ніхто не хотів підписувати. Я питала, вони погоджувались, що лічильники це краще, але підпис ставити ніхто не хотів, навіть ті, хто мене добре знає," – пояснює коцюбинчанка, яка просила не згадувати ні імені, ні прізвища, бо теж боїться санкцій селищної влади.
(Магічні папірці в силу яких вірять мешканці комуністичного округу – це дійсно просто папірці, які не дають їм права власності на омріяні 10 соток лісу. А роздали їх людям перед виборами, щоб переобрали стару владу).
Хотілось вірити, що не кожен представник народу, що мешкає в селищі, голосує за 2 кілограми гречки і папірці вартістю в 10 віртуальних соток.
Вирішила сходити в округ, перепитати мешканців особисто, ну, й повчитися, в старшого й досвідченого колеги депутата. Як таки йому вдалося побудувати комунізм, до якого за десятки років так і не дійшов союз держав?
Дорога до комунізму виявилася стандартною пост-радянською.
Під'їзди теж потребують ремонту.
Якось аж важко вірилось, що першочерговим тут для людей став паркан довкола клумб.
Виявилось, Дехто вже й сам вирішив цю проблему.
"Я хтіла посадити квіти – я зробила паркан. Якби давали гроші, то треба було б обгородити парканом дитячий майданчик. Це безпека для дітей. Ринви треба поставити, бо з під'їзду без парасолі у дощ не вийдеш. У людей дахи течуть. В хаті грибок, бо в підвалі течуть труби. Тільки на тому тижні зробила ремонт. У мене в під'їзді цього року росли гриби. Сирість. Ми в ліс вже не будемо ходить, бо його продали," – говорить Наталія Кузьменко.
Грибок пішов по нових шпалерах.
На вологому штукатурка не тримається. Через такий благоустрій кошти на ремонт мешканці витрачають даремно.
"Повести на пилораму і показати скільки паркан коштує? Питала я Концебу, коли буде той паркан. Каже, спитай щось полегше. Нащо втретє балотувався? Зате він мене, мати трьох дітей, запросив на суботник цеглу вантажити," – додає вона.
Привернула увагу клумба огороджена простим українським тином. Замість тину, тут має бути штахетний паркан.
На тому ж дитячому майданчику гралася з дитиною коцюбинчанка Олена Мельник. Саме вона з чоловіком обгородила клумби довкола свого будинку. Каже, це було не важко: матеріал знайшли в лісі й за півдня все завершили.
Олена пояснює, що треба зробити конкретно для її дому.
"На двері вхідні в під'їзд ми самі скидалися. По нашому 3 будинку дах нам не перекрили. Так, зробили косметичний ремонт. Дах тече. Обіцяли перед виборами. Вибори пройшли," – пояснює вона ситуацію з благоустроєм.
Оскільки кошти виділили на паркан довкола 5 будинків, то теоретично Олена Мельник могла б зробити за 5 днів тин для всіх клумб й матеріали при цьому навіть не коштували б громаді ані копійки. Але от 100 тисяч за такий паркан їй ніхто ніколи не дасть, бо вона не ЗАТ "Білицький ДОК".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
