Битва за Китаїв. Хто і чому хоче поламати практику Верховного Суду і ставить під загрозу нацбезпеку?

Київ – єдина європейська столиця, яка зберегла у своїх межах комплекс археологічної культурної спадщини древнього міста. Поблизу Нацпарку "Голосіївський" є така місцевість – Китаїв (від тюркського слова "китай" – укріплення).

Тут знаходять під час розкопок трипільську кераміку, залишки фортифікаційних споруд часів Київської Руси. Є тут і монастир у прекрасній зеленій зоні.

Свято-Троїцький (Китаївський) монастир та Голосіївський ліс

Звісно, що є закономірність: кожну таку зелену зону хочуть забудувати. Ну, бо "урожайність" із "висоток" краща, ніж з якоїсь там городини. Тому 20 років тому за зрадника Леоніда Черновецького цю землю віддали "Київському овочевому товариству" (був тут слід екснардепа Пилипишина), а забудувати її тепер вирішила KAN Development. Це фірма Ігоря Ніконова, який колись був першим заступником голови КМДА.

17 січня забудовник виграв суд. Виграв у прокуратури, яка судиться в інтересах Мінкульту та КМДА. У цій справі Київрада підримує забудовника. Позиція останнього дуже проста: землю нам дало місто – можемо будувати, все готові зберегти, тільки скажіть, як можна будувати.

Прокуратура стоїть на позиціях державницьких: вся земля, де є пам'ятки археології, – державна. І не може місцева влада її нікому передавати.

Звісно, що буде апеляція. І хто б її не виграв – чи забудовник, чи прокуратура – справа дійде до касації. Тому важливо розуміти, якою є судова практика у подібних справах.

Верховний Суд захищає українську історію

Два роки схожий конфлікт був на Рівненщині. Там прокуратура теж судилася в інтересах Мінкульту, бо хтось собі захотів взяти ділянку під забудову. І ділянку не просту. А як оце в Києві – ту, де була і є археологічна спадщина. Мова йде про відтворене завдяки знахідкам літописне місто Дорогобуж.



Судді вирішили, що землі історико-культурного призначення, на яких розташовані пам'ятки археології (!), віднесені до категорії особливо цінних земель. Тому такі землі держава завжди може собі повернути.

Чому ж ці землі особливо цінні? Не просто так росія нищить нашу культурну спадщину і все, що дає розуміння того, що українська державність давня та сильна. Охорона культурної спадщини – це частина стратегії нацбезпеки. Останню не можна підривати ще й із середини країни. Саме тому забудовники мають читати це уважно і усвідомлювати:

держава завжди може повернути землю з пам'ятками археології собі.

Ключове слово – ЗАВЖДИ. Тобто строки давності тут фактично не діють. І це прекрасно, що судді створили таку судову практику. Це була колегія Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Крат В. І., Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Русинчук М. М. За їхнє рішення (перші двоє його не підтримали) країна має Верховному Суду дякувати.

Такий випадок у "верховників" не єдиний. Так, на Чернігівщині теж вирішили віддати комусь землю біля річки Десни. Мова йде про урочище Микитин Рів (село Улянівка). Там було поселення доби бронзи, ранньозалізного віку, київської та черняхівської культур. І у тій справі судді Верховного Суду теж діяли справедливо та розумно, як того вимагає закон. Держава змогла повернути собі особливо цінні землі з історичними пам'ятками. Справу розглянула колегія Касаційного цивільного суду у складі Червинської М. Є., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

Так склалося, що якщо хтось роздав землі історико-культурного призначення, то для їхнього повернення державі у суді позивається прокуратура (хоча Мінкульт й інші органи влади, до повноважень яких належить захист культурної спадщини, мали б реагувати першими). Тобто, що на Рівненщині, що на Чернігівщині, що у Києві ситуація один в один. Прокуратура в інтересах Мінкульту і КМДА захищає вказані землі та намагається повернути державі територію, де є історична й археологічна спадщина. Зокрема Китаїв. І ніяке сільське господарство, житлове та нежитлове будівництво, чи хто собі що там ще надумав робити, на цих землях неможливе.

І це логічно. Доктор юридичних наук Людмила Козловська писала раніше прекрасну статтю: "Чому кургани мовчать про римське право". Вона, до речі, начальник відділу аналітичної роботи Великої Палати.

Але є одне "але"

На жаль, із таким захистом національних інтересів не погоджується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду. І якщо нема єдності в позиціях у різних касаційних судах, для цього є Велика Палата, яку б дуже хотів контролювати Офіс Президента і для цього з'являються різні законодавчі ініціативи від "Слуг народу". Так от, у цій палаті 21 суддя і вони вже приймають остаточне рішення і напрацьовують унікальну судову практику по суті для всієї країни.

Так от цей касаційний господарський суд передав Великій Палаті Верховного Суду справу для того, щоби відступити від наведеної вище судової практики, важливої для нашої країни. Залишається питання, чи не зробили це спеціально, готуючи підґрунтя для розгляду справи про Китаїв? Поки що вона до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не дійшла. Але незабаром дійде.

(Тут не можна не згадати, що донедавна цей господарський суд очолював уже всім відомий суддя Богдан Львов, у якого журналісти знайшли російський паспорт і якого так палко в комунікаціях обстоює голова Верховного Суду Станіслав Кравченко).

Велика Палата Верховного Суду прийняла ту справу до свого провадження. Вона може утвердити позитивну практику, що вже склалася у цивільному судочинстві. Або ж знівелювати її, діючи на догоду комерційному інтересу ділків, а не на захист історичної пам'яті народу.

Суддею-доповідачем у зазначеній справі є Ігор Ткач. Його до Великої Палати вже вдруге делегував той самий Касаційний господарський суд. Цей суддя відомий тим, що за першої каденції у складі Великої Палати Верховного Суду захистив право громади Києва на садибу Терещенків. Саме під час розгляду тієї справи я зацікавилася практикою Верховного Суду.

Найближче судове засідання у справі щодо охорони історичних курганів відбудеться у Великій Палаті 24 січня 2024 року. Початок об 11:00. Справа важлива. Засідання відкрите. Тому відвідати можуть усі охочі, прихопивши з собою паспорт. Заодно буде нагода подивитися інтер'єри Кловського палацу (Київ, вул. П. Орлика, 8).

Залишається сподіватися, що обрані до Великої Палати Верховного Суду нові судді, частина з яких мають висновки про недоброчесність, підтримають судову практику, спрямовану на захист української державності, а саме на збереження історичної пам'яті.

Громада ж за цією й іншими такими справами пильно стежитиме.

Стосовно згаданої вище справи про Китаїв, то по одній із двох історичних ділянок прокуратура піде в апеляцію. Суддя Господарського суду міста Києва Наталія Ягічева не задовольнила позов прокурора.



Щодо другої ділянки, то справа ще слухається у вказаному суді. Суддя у цій справі інший – Петро Паламар.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.