Екологічна відповідальність: курс на підвищення
Нещодавно я робив огляд Указу Президента "Про виклики та загрози національній безпеці України в екологічній сфері", там дуже багато надважливих ініціатив, які можуть радикально змінити екологічну політику країни. Але сьогодні я би хотів зупинитись на невеличкій, але вкрай важливій ініціативі, а саме – посилення відповідальності за кримінальні правопорушення проти довкілля. Чому важливій? Тому що без відповідальності, в нас усе перетворюється у профанацію. Я пересвідчився у цьому працюючи головою Державної екологічної інспекції України. Щоби не бути голослівним, розглянемо конкретні приклади.
1. "Недопуск" державного органу до перевірки. Це вкрай розповсюджена практика, коли підприємства-забруднювачі ігнорують інспекторів і, посилаючись на будь-які підстави, не допускають до перевірок. В жодній європейській країні немає штрафу за недопуск у 750 грн (30$) . На моїй практиці були випадки, коли інспекторів не допускали навіть коли перевірка ініційована Прем'єр-міністром. Забруднювачі посилаються на що завгодно – відсутність директора та юриста, зміна адреси, епідемія, яка спалахнула саме в день перевірки та багато іншого.
На жаль, зараз можна констатувати, що сьогодні немає правових механізмів, які б незалежно від обставин, забезпечували допуск інспекторів на підприємство-забруднювач і проведення перевірки. І це несе великі ризики для суспільства та довкілля. Не отримуючи об'єктивної інформації про вплив забруднювача на людей, ми не можемо оцінити ризики для здоров'я та не можемо прогнозувати наслідки. Так наприклад, за даними ВООЗ, в Україні від забруднення повітря вмирає 120 людей на 100 тисяч населення, і цей показник один з найвищих у світі.
Зрозуміло, що лише одними перевірками цю ситуацію не виправити, але саме через єдиний інструмент перевірок ми, як держава, можемо отримувати інформацію про викиди/скиди/забруднення підприємств.
Одним з можливих варіантів вирішення проблеми хронічних "недопусків", особливо підприємств з категорії ТОП-забруднювачів, може стати саме криміналізація "недопуску". Звичайно, що превентивними мірами мають бути великі штрафи, і лише в разі декількох повторних "недопусків" варто передбачити кримінальну відповідальність. Я хочу наголосити, що екологічному бізнесу нема чого приховувати і недопускати інспекторів, а тим, хто намагається сховатись – є чого боятись, а значить є значний негативний вплив на довкілля та людей. Саме тому, посилення кримінальної відповідальності є вимушеною, але важливою ініціативою.
2. Другим важливим аспектом екологічної відповідальності є шкода, яка завдана довкіллю та людині. Наразі, межі кримінальної відповідальності за злочини проти довкілля дуже розмиті, а в деяких випадках притягнення до відповідальності просто неможливе. Довести кримінальне провадження кваліфіковане як екоцид, дуже складно, адже масштаби мають бути дійсно вражаючими. Тоді як хвороби та втрату здоров'я сотнями тисяч людей адекватно кваліфікувати неможливо. Причинно-наслідкові зв'язки між діяльністю забруднювачів та впливом на здоров'я людей потрібно доводити і наразі це є однією з ключових речей, без якої неможливо встановити повний склад злочину.
Тому, коли ми говорим про шкоду довкіллю та людині, ми маємо рухатись у 2 напрямках. Перше – встановити обчислювальні межі шкоди, яка потягне кримінальну відповідальність. Наприклад, підприємство завдало шкоду довкіллю на 500 тис. грн. – директор буде нести кримінальну відповідальність. Яку саме: умовну чи реальну, 6 місяців або 16 років? Ці питання можна обговорювати, але реальність кримінальної відповідальності треба максимально наблизити.
Друге – за прикладом ЄС та США, має бути створена методика обчислення шкоди завданої здоров'ю людини через забруднення. Це дасть змогу рухатись до відшкодування через колективні або індивідуальні позови.
До чого я навів ці приклади? Вони дуже яскраво ілюструють до чого призводить безвідповідальність в екологічній сфері. І саме зараз, я хочу актуалізувати виконання указу Президента в цих питаннях для КМУ та МінДовкілля. Указ – це слушна можливість навести лад у цій сфері, варто її використовувати, а не ігнорувати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
