Довіра – нерозкритий потенціал зростання
Коли ми говоримо про умови для економічного розвитку, маємо на увазі в першу чергу підприємницьку активність, інвестиції та інновації, які примножують капітал і добробут. Але ми не говоримо про соціальний капітал, хоча дослідники давно визначили – інвестиції та інновації квітнуть там, де існує довіра між людьми та до інституцій. Вважаю, що зростання довіри в українському суспільстві має бути предметом дискусії та однією з цілей соціальної політики.
Чому це важливо? Тому що довіра – це нематеріальний актив, який прямо впливає на матеріальний світ, зокрема на економіку та політику. Особливу увагу тема довіри привернула в 1990-ті після виходу книги Роберта Патнема про реформу децентралізації в Італії. Він побачив закономірність у тому, що на півночі країни реформа була більш успішною, ніж на півдні. Основна відмінність була в більшій соціальній активності населення – північ Італії показував кращу явку на виборах, високу залученість в громадські спілки та вирішення місцевих справ. Патнем не був першим, хто ввів поняття "соціальний капітал", але він першим показав його значення для економічного успіху.
З того часу, чимало філософів та економістів займались дослідженням цього питання. Рекомендую до прочитання книгу Френсіса Фукуями "Довіра: соціальні чесноти та шлях до процвітання", а також "Швидкість довіри" Стівена Кові. Фукуяма визначає соціальний капітал як здатність людей співпрацювати між собою. В основі готовності до такої співпраці лежать спільні цінності. До таких цінностей можуть належати не тільки спільний світогляд, але й формальні правила – кодекси поведінки, професійні стандарти.Фукуяма вважає довіру головним продуктом соціального капіталу та основною характеристикою розвиненого суспільства. На прикладі різних країн він показав, що рівень довіри визначає прогрес чи занепад суспільства. Якщо довіри замало, то зникають стимули для соціальної співпраці – наприклад, до створення бізнесу.
Стівен Кові визначає довіру як рівень впевненості у рисах характеру та компетентності інших людей. Він вважає її фундаментом всіх людських відносин. Недовіра призводить до витрат ресурсів на перевірки і контроль та постійне перебування у страху обману. Власне книга Кові вчить, що таке ефемерне поняття як довіра дає відчутну матеріальну вигоду.
Непрямим доказом вигоди довіри може бути графіка від сайту Our World in Data, де поєднані дані ініціативи World Values Survey (Світове дослідження цінностей) щодо довіри з цифрами ВВП на душу населення за 2014 рік. Там чітко видно, що світові лідери з ВВП на душу населення є водночас і країнами, де найбільший відсоток громадян погоджується із твердженням "Більшості людей можна довіряти".
До речі, World Values Survey нещодавно почав публікацію даних сьомої хвилі дослідження, яке проводилось у 2017-2020 році. Цифри по Україні вже є -цікаво порівняти нас із іншими. Все ж більшість українців не надто довіряють іншим людям, хоча в нас ситуація краще за Росію та, наприклад, Грецію.
Треба зазначити, що Фукуяма вважає важливою не тільки довіру людей між собою, але й довіру до суспільних інституцій. А у нас з цим великі проблеми. Наприклад, в 2019 році Україна встановила світовий антирекорд – за даними дослідницької компанії Gallup лише 9% мешканців довіряли владі країни. Згідно минулорічного дослідження Центру Разумкова спільно з Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва" 65% людей довіряли нашим Збройним Силам і по 63% церкві та волонтерам. Але державному апарату в цілому не довіряють 78% респондентів. Виникає закономірне питання, про яку підтримку реформ і залученість громади в їхнє впровадження можна говорити при такому рівні недовіри?
В бізнес-середовищі ситуація теж далека від ідеалу. Хоча окремі дослідження не проводились, ми знаємо, наскільки багато випадків неналежного виконання зобов'язань або навіть відвертих обманів зустрічає кожен підприємець. "Слава" про таких партнерів давно вже вийшла за межі країни. Чув історію, коли відомому підприємцю вдалось вийти на голову одного з провідних арабських інвестиційних фондів, але йому було відмовлено в співпраці. Виявилось, що хтось із України раніше "нагрів" фонд на пару десятків мільйонів доларів.
На жаль, знайдуться ті, хто скаже про афериста, що той молодець. Але яка ціна недовіри, яку створюють недоброчесні підприємці? Це недоотримані мільярди доларів інвестицій, втрачені темпи економічного зростання та зубожіння людей, про яке так полюбляють згадувати політики напередодні виборів. Не довіряючи, ми витрачаємо чимало часу та грошей на контроль та перевірки. Це стосується як бізнесу, так і держави. Ситуація доходить до абсурду, коли утримання різноманітних податкових "спецназів" коштує платникам податків більше, ніж силовики повертають в бюджет. Чи не вигідніше державі показати більше довіри до підприємців та зменшити кількість перевірок і контролю?
Власне поняття довіри в суспільстві та критерії оцінки довіри є суб'єктивними та доволі розмитими. Ще більш складна річ – знайти шляхи створення такого соціального капіталу, який сприятиме її зростанню. Навіть такі теоретики як Фукуяма не беруться за цю справу та говорять про необхідність урахування культурних розбіжностей. Простого рішення в стилі "давайте відсьогодні будемо довіряти один-одному" не існує. Знаю це по CEO Club Ukraine, який ми створили в 2011 р. Потрібні роки, щоб побудувати "острівець" довіри. Ми робили це через ретельний підбір кандидатів у клуб і через малі проєкти благодійності, на яких отримували впевненість у слові та добрих намірах один-одного.
Щонайменше необхідно розпочати загальнонаціональну дискусію про довіру та про цінності, на яких ми її будуємо. Адже якщо ми хочемо розвиватись економічно та культурно як країна, нам важливо збільшувати рівень довіри в українському суспільстві.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
