Майбутнє під ногами
Видобуток і місцева переробка літію та урану мають стратегічне значення для майбутнього
Говорячи про здобутки українського експорту, ми, як правило, чуємо компліменти в бік ІТ-галузі та агробізнесу, які показують суттєві обороти. Наприклад, в 2020 р. 45% експорту товарів становила продукція АПК та харчової промисловості – загалом 17,7 млрд дол. Це на 2% більше за 2019. Проте ІТ-індустрія зросла вдесятеро швидше – на 20% за той самий рік. Експорт ІТ-послуг вперше перевищив позначку в 5 млрд дол.
З такими показниками цілком закономірно вважати, що саме ці дві галузі потребують максимальної підтримки та розвитку. Але давайте не забувати про помилку "упередженого виживання" – очевидна ставка не завжди є виграшною при грі "в довгу". Якщо подивитись на світові тренди, то маємо кілька упущених можливостей, якими ще можна скористатись.
Цивілізований світ планує боротись із викидами парникових газів та вийти на кліматичну нейтральність до 2050 року. При цьому 60-70% викидів дає виробництво та споживання енергії. Всі знають про виклик Китаю, який має величезну проблему із залежністю від вугільних теплоелектростанцій у виробництві електроенергії. Водночас, людство все активніше використовує електричні та електронні пристрої. Також, низка країн вже оголосила про плани відмовитись від виробництва автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння в найближчі 10-20 років. За оцінкою Ілона Маска, повна електрифікація автопарку планети подвоїть потребу в електроенергії.
Отже, світ потребує все більше чистої енергії. Але відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), такі як сонячні та вітряні електростанції, мають недоліки: прогнозувати обсяг виробництва важко через зміну погоди, а пік виробництва може не співпадати з піковим споживанням. Одним з рішень, з яким, до речі, погоджується Білл Гейтс, є комбінація виробництва електроенергії на атомних електростанціях та ВДЕ.
Крім того, величезний потенціал має створення систем накопичення електроенергії на базі акумуляторів. Цим вже займається компанія Маска. Накопичити, наприклад, енергію вітру вночі та надати її споживачам під час ранкового піку – ідеальне рішення. Шкода тільки, що можливості виробників акумуляторів та їх ціна зараз занадто велика для масового впровадження технологій зберігання.
До чого тут Україна? Відповідь у тому, що ми маємо два важливі компоненти для розв'язання "енергетичного рівняння Маска-Гейтса": літій та уран. Просто під ногами знаходяться поклади цих металів. Перший потрібен для виробництва літій-іонних акумуляторів, другий ¬- для виробництва паливних елементів атомних електростанцій. Проблема в тому, що один скарб ми не використовуємо, а другий використовуємо з недостатньою вигодою для себе.
Почну з урану. Україна має не найбільші поклади у світі, але найбільші у Європі. І достатні, щоб забезпечувати себе. Ми видобуваємо уранову руду, обробляємо її до стану уранового концентрату та... відправляємо за кордон, де його збагачують та створюють паливні елементи. 100% паливних елементів Україна імпортує, при чому приблизно 40% з Росії! А раніше всі 100%. За часів "покращення" були спроби збудувати прямо в Україні завод з виробництва паливних елементів з російською корпорацією ТВЕЛ. Але з відомих причин, сім років тому така співпраця зупинилась. Бачив цифри, що Україна купує паливних елементів на близько 200 млн дол щороку. Скільки "доданої вартості" ми даруємо іншим країнам? Особливо якщо рахувати не за рік, а за 20-30 років. Тим більше, що в Україні є навіть поклади цирконію, який застосовується для виробництва паливних елементів.
Думаю, якщо в керівництва країни є політична воля змінити ситуацію, то можна знайти вихід і створити виробництво спільно зі світовою компанією. Адже ситуація, коли ми фінансуємо країну- агресора, є критично неправильною. І якщо помилку із відкладеним на десятиліття питанням власного сховища відпрацьованого ядерного палива в 2017 році почали вирішувати, то із місцевим виробництвом паливних елементів поки що питання не зрушило з місця.
З літієм дещо складніше. Інформація про його поклади в Україні дотепер є державною таємницею. Проте неофіційні джерела говорять про обсяги від 500 тис. до 5 млн тон. Це у будь-якому випадку багато, тому що сучасні оцінки розвіданих запасів показують 17-21 млн тон літію – це у світі в цілому! Прогнози говорять, що виробництво автомобільних акумуляторів та промислових систем накопичення збільшить глобальний попит на літій в 2-4 рази в найближчі роки – це величезний потенціал. І на довершення до всього, ми знаходимось прямісінько коло ринку збуту – ЄС. Чому б великому автомобільному концерну, наприклад, Volkswagen, не використовувати український літій для батарей своїх авто?
Проблема в тому, що не всі українські родовища достатньо розвідані. Для цього потрібні серйозні роботи з геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки. Крім того, потенційних інвесторів відлякує ситуація з судовою системою, адже нещодавно через суд було заблоковано спробу надати через аукціон дозволи на роботи на двох ділянках. Підозрюю, що рішення судів стали можливими завдяки черговим "прогалинам" в законодавстві.
Існує також технологічна перешкода. Українські літієві руди відрізняються від тих, які вже активно видобуваються в тих же Чилі, Аргентині, Китаї. Отже, вони потребують нової технології отримання літію – її ще треба створити. Але це технічне питання, яке зможуть вирішити науковці.
Щоб скористатись скарбами української землі, потрібно мати, насамперед, стратегічне бачення. Ті самі літій та уран – це цінні ресурси для розвитку України та наша конкурентна перевага в майбутній енергетиці. Має бути план по використанню цих ресурсів за призначенням на користь країни та наступних поколінь. Мають бути стимули для залучення іноземних партнерів до фінансування геологічних і наукових робіт та створення виробництва в Україні. І треба вирішити, врешті решт, питання із довірою до судової системи. І не відкладати кожен з цих елементів, тому що інакше українські літій та уран будуть черговою історією в циклі "Невикористані можливості".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
