Україні потрібні нові спільноти. Ось як їх створити
Країна, що звикла об'єднуватися у відповідь на загрозу, має навчитись гуртуватися заради довготривалої дії. Так працюють спільноти. Якщо ви тільки на старті створення власної, то можливо, цей текст зекономить вам роки роботи і досвіду.
Спільнота починається з правильної ідеї
Успіх будь-якої спільноти завжди визначають три складові: ідея, люди та потреби цих людей.
Ідея є ключовою у цьому списку, оскільки вона запускає рух і дає відповідь на головне питання: "А навіщо це все?". Але сама по собі ідея не працює в ізоляції. Якщо не з'єднати її з реальними потребами людей і з тими, хто готовий її втілювати, то все зводиться до абстрактної філософії. Це вже буде не жива спільнота, а клуб ідеалістів.
Звісно, люди важлива, бо саме вони – ті, заради кого все створюється і з ким воно розвивається. Але з іншого боку, коли в основі лежать лише люди та їхні потреби, то спільнота перетворюється на маркетплейс. Часто на офіційному сайті можна бачити: ось які на вас чекають події, контакти, можливості для нетворкінгу. Такий формат поширений і теж має попит, адже закриває потреби. Проте так працює бізнес, але не спільнота.
Важливо тримати фокус на всіх трьох складових і водночас розуміти, що саме ідея формує серце – той сенс, який об'єднує спільноту, веде її вперед і дає енергію її учасникам триматися разом.
Перші 10-20 людей вирішують усе
Чому ці перші люди такі важливі? Бо вони задають тон: рівень енергії, глибину цінностей, стандарти взаємодії. Але найголовніше – це місійність. Коли я формував спільноти, то хотів, щоб перші люди не просто відповідали якимось формальним параметрам, а справді резонували з великою ідеєю. Успішність у бізнесі – це добре, але цього недостатньо для ядра. У ядро мають увійти ті, хто горить місією. Я завжди підходив до цього дуже індивідуально: багато спілкувався, відчував, чи є той самий внутрішній резонанс. Це дуже делікатний процес, який пропускати не можна.
Далі критерії. Один із найпотужніших стратегічних інструментів. До нього не можна підходит формально, критерії мають бути глибоко продуманими і відповідати реальності.
Якщо ми створюємо, наприклад, клуб підприємців, то логічно, що мають бути бізнесові критерії – вони задають рамку. Ми визначаємо, з якими підприємцями хочемо працювати: малий, середній, великий бізнес, певні індустрії. І тут ми вже можемо закладати диверсифікацію. Наприклад, у CEO Club сьогодні вже визначено ліміт – 300 людей. Ми спеціально переглядали індустрії та регіони, щоб зрозуміти, кого нам бракує, і це теж частина стратегії – створити збалансовану структуру.
Але найважливіші особистісні критерії. Спільнота об'єднує не функції та регалії, а людей. Якщо зібрати всіх лише за бізнесом, то знову отримаємо маркетплейс. А якщо хочемо спільноту, то треба дивитися глибше: чи ці люди відкриті, етичні, чим вони цікавляться поза бізнесом і чи готові взаємодіяти на рівні змісту.
Правила мають народжуватися з реального досвіду
Спільнота – це живий організм. Якщо з самого початку задати забагато правил, то це може паралізувати живу енергію взаємодії. На старті достатньо мати чітку візію, місію, базові принципи і кілька ключових правил, які перетворять хаос у впорядковану енергію, а масу людей у організацію.
Особисто я прихильник того, щоб правила народжувались із життя. Не нав'язувались згори як бюрократичний кодекс, а з'являлись поступово разом з досвідом. Коли виникає новий кейс або ситуація, ми в спільноті її осмислюємо, обговорюємо, рефлексуємо. І тільки після цього народжується нове правило чи принцип, який додаємо до клубного кодексу.
Так було і в СEО Club. Спочатку все було просто, а вже в останні роки почалася інституціоналізація: з'явилися політики, документи та кодекси. Це не завжди зручно, але це ознака росту. Якщо спільнота хоче еволюціонувати, їй доведеться організовувати свою взаємодію, інакше вона просто залишиться платформою знайомств.
Токсичність неминуча, але з нею можна працювати
Ідеальних людей не існує. Це факт. У нас всіх різні емоції, досвід та енергія, і в тісній взаємодії конфлікти та непорозуміння неминучі. Це нормально якщо ми відчуваємо образу, але ненормально якщо ми про неї мовчимо і поширюємо у вигляді пліток.
У таких випадках у спільноті має бути зрозуміло як і кому сказати про проблему, бо інакше людина мовчатиме чи говоритиме за спиною. Тут потрібна культура нетолерантності до токсичності та чіткі правила: якщо в тебе є претензія, то озвучуй її відкрито. У CEO Club ми обрали шлях створення незалежної інституції – комітету по членству, який розглядає такі кейси. Як засновник та президент спільноти, я не входжу до її складу, аби не виникав конфлікт інтересів.
Є анкета, яку заповнює член клубу у разі претензії, далі йде процедура розгляду і обговорення обов'язково з обох сторін. Якщо хтось свідомо порушує принципи і не йде на контакт, то можливе навіть виключення з клубу. Для нас це не каральний орган, а інструмент стабілізації довіри, дає змогу спільно вирішувати конфлікти. Учасники будь-якої спільноти, яка керується таким принципом, 10 разів подумають, перш ніж пліткувати чи вносити інший вид токсичності у спільноту.
За створення довіри відповідає ціла система
Зібрати крутих людей навколо сильної ідеї та організувати класні івенти недостатньо, необхідно створювати структури для глибоких зв'язків між ними. Це дуже свідомий процес, який потребує уваги від менеджменту, борду та активних учасників. Має бути система: хто відповідає за групи, за прозорість, за залучення і за культуру.
Перше – потрібні регулярні міні-групи від 8 до 12 осіб, де люди зможуть ділитись особистим, розбирати складні ситуації і чути одне одного. Так сформується безпечний простір у спільноти, бо коли ти довіряєш 10 людям, і кожен із них ще 10, то клуб перетворюється на мережу, де довіра поширюється експоненційно.
Друге – залучати людей через спільний досвід. Довіра не виникає від просто інформації чи "хімії" при першому знайомстві, вона народжується в спільному переживанні, і клуб має створювати такі середовища. Філософські кемпи, ретрити, волонтерські місії. Коли люди проживають щось важливе разом, то це об'єднує краще, ніж будь-яка стратегія.
Третє – прозорі правила гри та відповідальність. Всі рішення, процеси, фінансові збори мають бути максимально прозорими. Це включає відкриті цифри, звітність, чітке пояснення хто і навіщо ініціює будь-який збір і як обираються пріоритети. І я вважаю це фундаментальною умовою довіри. Якщо клуб декларує, що хоче змінювати світ, то має бути видно, як це відбувається на практиці. Коли слова і дії клубу збігаються, то довіра виникає автоматично і проникає на всі рівні взаємодії у клубі.
"Якщо ти щось не міряєш – ти не можеш цим керувати"
Це базовий принцип менеджменту, який дотримуємося ми у CEO Club, вимірюючи ефективність нашої спільноти. У нас є речі, які можна легко оцифрувати і виміряти, а є ті, що не піддаються точному виміру, але сильно відчуваються через атмосферу, енергію та враження.
З того, що можна виміряти:
1. Залученість учасників. Хто і як часто взаємодіє з клубом, на які події приходить і які формати обирає. Є активні, помірно активні та малоактивні учасники – з кожним працюємо окремо, щоб підвищувати залученість.
2. Кількість і якість взаємодій між учасниками: хто, кому і як допоміг. Ми не лише вимірюємо це, а й стимулюємо та культивуємо.
3. Аналітика зростання та відтоку. Скільки людей приєднується, скільки вибуває, і чому. Це дозволяє нам постійно вдосконалювати механізми утримання.
Що не вимірюється, але відчувається:
1. Репутація та довіра. Нематеріальний актив, який будується роками і може бути зруйнований за хвилини. У наш час, коли репутацію можна атакувати через анонімні Telegram-канали чи фейки, її потрібно не лише будувати, а й вміти захищати.
2. Атмосфера та енергія. Це те, що неможливо прописати в welcome pack чи побачити на сайті, але саме це тримає людей поруч.
3. Щільність сенсів. У клубі ми постійно піднімаємо глибокі теми і це створює глибину та автентичну близькість, яку неможливо зімітувати.
Що справді тримає людей у спільнотах
Люди можуть прийти, бо прочитали про "вигоди" та нетворкінг, але залишаються вони не через це. Вони залишаються, якщо відчувають підтримку, взаємодію, енергію довіри та справжні сенси. І саме ця невидима енергія із знаком плюс, яка заряджає і наповнює – це те, що робить спільноту живою.
Так, можна створити чат, провести семінар, запустити три івенти на місяць і навіть найняти ком'юніті-менеджера. Але якщо там немає енергії, то воно не оживе. Не буде того середовища, де хочеться залишатися, зростати і бути поруч з іншими. Я бачив десятки таких прикладів. Хороша ініціатива, правильні цілі, професійна організація, але через кілька місяців усе затихає. Чому? Бо щоб з'явилася правильна енергія, на яку захочуть прийти люди, має бути хтось "трошки шалений", хто дає туди життя, вкладає час та душу, особливо в перші місяці.
Тому якщо ви хочете створити сильну та успішну спільноту, то будьте готові давати в неї життя особисто. Це велика, щоденна, системна, але водночас дуже цікава робота.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
