Де Ви, оперні олігархи?
У суботу ввечері сходив з дружиною в оперу. У Донецькому академічному державному театрі опери та балету ім. Солов'яненка давали "Любовний напій". Співали італійською. Однак, не дивлячись на відсутність українського дубляжу і субтитрів, перипетії стосунків простого селянського парубка з-під Флоренції Неморіно та його нареченої Адіни були цілком зрозумілі публіці. Чи то музика Доніцетті допомагала, чи то російськомовна програмка.
Мене важко назвати меломаном, але отримавши неабияке задоволення, пішов з театру у гарному настрої. І єдине, що той настрій трішечки зіпсувало – це образа. За оперу.
Я подумав, що опера нічим не гірша за футбол. Однак чомусь залишається на периферії уваги наших славнозвісних олігархів, хоча мало не кожен з них вважає за гарний тон мати під крилом хоча б поганенький футбольний клуб. Можливо, тому українську оперу змушені підтримувати японці, що недавно надали донецькому оперному театру грант на освітлювальне обладнання.
В той же час, переваги опери очевидні.
По-перше, музика в опері набагато милозвучніша за музику футбольну. Футбольний марш Блантера річ непогана, але ж Доніцетті, Верді, Лисенко, Чайковський...
По-друге, опера не так дорого обходиться. Якщо вірити газетним публікаціям, постановка донецького "оперного блокбастера" ("Богдан Хмельницький" композитора Данькевича) коштувала аж 700 тис. грн. Не вистачить і на пів-футболіста. А там 17 персонажів с чудовими голосами!
А тому, панове, підтримаємо оперу. На відміну від футбольних талантів, голоси в наших артистів дійсно світового рівня. Недарма в нас і мова солов'їна, і країна співоча, Їм би костюми кращі і платню, ні, не футбольну, просто більше ніж зараз.
А ще опера допомагає подолати глобальну економічну кризу.
