Сізіфу на заздрість
Нещодавно відвідав одне з відділень Державтоінспекції "з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах, автомобільно-технічної інспекції та реєстраційно-екзаменаційної роботи". І хоча був там недовго, повернувся з упевненістю, що Україна має великі шанси пережити кризу. Бо країна, здатна прогодувати (і з усього видно, що непогано) таку кількість дармоїдів, має величезні внутрішні резерви.
Привід мого візиту був, об'єктивно, дріб'язковий. Треба було надати водієві можливість керувати належним мені автомобілем, не порушуючи законодавства. У країнах, менш розвинутих і економічно потужних, ніж наша незалежна Батьківщина, для цього достатньо було б передати ключі від авто і технічний паспорт. У нас ще кілька років тому досить було побувати у нотаріуса та оформити довіреність. Зараз же, відповідно до чинних нормативних актів (зокрема до Правил дорожнього руху) слід відвідати зазначений вище підрозділ Державтоінспекції і оформити тимчасовий реєстраційний талон. Отже, на дію, що потребує у відсталих країнах Європи не більше двох хвилин, у передовій Україні, що має не менш передову і креативну Державтоінспекцію, легко можна витратити цілій робочий день, а то й два. Бо процедура оформлення цього хоч і тимчасового, але мало не священного документа (реєстраційного талона) мало чим відрізняється від процедури реєстрації автомобіля. Симпатичні і не дуже працівниці друкують заяви, адже тільки вони володіють таємницями друку заяв. "Саморобні" заяви не приймуть, певно тому, що на них відсутні відомі лише посвяченим секретні знаки. Далі – обряд огляду машини на спеціальному "оглядовому майданчику", де поважно носить себе від авто до авто величний інспектор, оточений запопадливими громадянами, що відкривають перед ним капоти своїх транспортних засобів та, як купці на базарі товар, розкладають перед ним вогнегасники, аптечки і знаки аварійної зупинки.
Потім – перевірки. На "угон", сплату податків, відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності. І скрізь – черги. А крім черг: платежі, платежі, платежі... Кульмінацією процесу є відвідини кабінету начальника підрозділу. Виявляється, без візи цього посадовця у ранзі підполковника передати іншій особі право керування моїм автомобілем абсолютно неможливо. Саме для аудієнції я і змушений був з'явитися особисто. Підполковник, ледь кинувши на мене погляд, поставив на паперах візу і попрощався. Щось виказувало у ньому досить заможну людину. Чи то особлива внутрішня впевненість, чи то годинник IWC.
Пакет, освячений підполковницьким підписом, передали до віконечка, на чому мою місію, як власника автомобіля, було завершено. А через пару годин водій приїхав до офісу з тимчасовим талоном, тобто, з можливістю самостійно пересуватися на моєму автомобілі. І ця простенька задача дала роботу мало не десятку державних службовців на чолі з цілим підполковником!
Кожного дня тисячі українців витрачають години і дні на здійснення цих безкінечних процедур, не потрібних нікому, крім чиновників, що з них годуються. Важко повірити, що введення тимчасових реєстраційних талонів хоч скільки-небудь ускладнило життя правопорушникам. Але українське чиновництво мало не головною метою своєї діяльності вважає ускладнення життя саме законослухняним громадянам. Абсурд ситуації, крім іншого, полягає у тому, що ми з водієм, разом з десятками наших товаришів по нещастю, "отримували послуги"! Бо відповідно до українського законодавства "оформлення реєстраційних документів і документів на право керування транспортними засобами" це не виконання державним органом своїх функцій, а послуга, що надається органами Міністерства Внутрішніх Справ.
Це для підприємців нав'язування послуг є правопорушенням. А держава робить це з громадянами щоденно. Не там, ой не там шукає уряд консультантів. Ось де воно – ноу-хау створення внутрішнього попиту. А що, заборонити ходити і їздити вулицями кожному, хто не має документального підтвердження придбання десяти тон металопрокату. От вам і внутрішній попит для змучених світовою кризою металургів. До речі, металопрокат значно корисніший від реєстраційного талона, з нього можна щось зробити.
Бідний Сізіф катав свого каменя, бо був покараний богами. Український чиновник часто виконує роботу не більш корисну, ніж славнозвісна "Сізіфова праця". Однак для чиновника це не кара, а навпаки, можливість пристойно існувати, нічого не створюючи. Це навіть не синекура. Вони ж таки, щось роблять, вірніше, примушують робити щось безглузде нас, громадян. Хоча, було б краще, якби їм платили зарплатню за те, щоб не виходили з дому. Не відривали б від роботи серйозних людей.
Думаю, кожен із нас наведе безкінечну кількість схожих прикладів нікому не потрібної діяльності українського чиновництва. Ми звикли. А тому покірно стоїмо в чергах, виконуючи формальності, абсурдність яких дивує зарубіжних гостей.
Розвиток нашої економіки, та й не тільки економіки, всього суспільства, нагадує стару радянську розвагу "біг у мішках". І тим мішком є система державного управління, колосальний чиновницький апарат. Величезний процент чиновництва "замкнутий на себе". Вони не просто "переливають з порожнього до пустого". Вони змушують і нас, громадян, брати участь у цій безглуздій справі.
Як далеко ми могли б забігти, позбавившись "чиновницького мішка"! Може хоч економічна криза допоможе нам його скинути?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
