Чого б це не коштувало...
Країни у всьому світі єдині у підтримці своїх економік, збереженні кредиту і захисті робочих місць. Ми готові зробити це, чого б це не коштувало.
Цими словами 19 січня цього року закінчив свою доповідь парламенту британський міністр фінансів Алістер Дарлінг. Цікаво, чи включав він у згадане світове єднання (хоча б мимохіть) Україну? Що готові зробити ми для підтримки своєї економіки?
HM Treasury, що звичайно перекладається як Міністерство фінансів, відповідальне за визначення і реалізацію не тільки фінансової, але й економічної політики уряду Великобританії. Два офіційно декларованих стратегічних напрямки діяльності цього органу: збереження надійності суспільних фінансів та забезпечення високого і стабільного рівня економічного зростання, добробуту і процвітання для всіх. Природно, що погляди містера Дарлінга щодо шляхів подолання економічної кризи мають бути цікаві і для нас.
Отже, останні кілька місяців пріоритетами британського уряду були:
По-перше, запобігання колапсу банківської системи.
По-друге, підтримка економіки.
По-третє, забезпечення відновлення кредитування.
Британське керівництво послідовно, часом, не зважаючи на критику, продовжує виходити з того, що ключем до порятунку економіки є відновлення здатності банків надавати кредити. Для цього вживаються заходи щодо відновлення кредитних ресурсів банків, що зменшилися внаслідок відтоку вкладів, знімаються перепони та обмеження, що заважають банкам розширити власні кредитні можливості.
Для рекапіталізації банків британський уряд широко використовує кошти платників податків, не зупиняючись перед придбанням значних пакетів акцій. В той же час, уряд намагається уникати надмірного втручання в управління банківськими установами. На переконання британського міністра фінансів, банки значно краще управляються на комерційній основі, без втручання держави. Повноваження ж держави, як акціонера, делегуються спеціально створеним на комерційній основі компаніям. Наприклад – UK FINANCIAL INVESTMENTS LIMITED (UKFI), про що я нещодавно писав.
Як бачимо, високі матерії британських фінансистів та економістів базуються на відомій нам з дитинства життєвій мудрості "все впирається в гроші". З тією, правда, модифікацією, що "все, що впирається в гроші", сьогодні "впирається у банки".
Британці вважають правильним зараз для протидії рецесії та допомоги людям вкладати гроші в економіку. Бездіяльність коштуватиме значно більше.
Що ж конкретно робиться у Сполученому Королівстві?
Уряд уповноважив Банк Англії утворити новий фонд у 50 млрд. фунтів, призначений для придбання у банків та інших фінансових установ активів (корпоративних облігацій, комерційних паперів, синдикованих кредитів). Мета – полегшити становище банків та відновити їх спроможність інвестувати, не збільшивши однак грошову масу в економіці, за що відповідальність покладено на Банк Англії, а контроль – на Комітет Монетарної Політики.
Британський уряд придбав до 70 відсотків Royal Bank of Scotland, обумовивши з цим банком збільшення кредитування у 6 млрд. фунтів протягом наступних 12 місяців.
У планах британських урядовців – проведення переговорів з окремими банками з метою укладення специфічних угод, аналогічних вищезгаданій домовленості з Royal Bank of Scotland. Банки братимуть на себе обов'язки надавати кредити у конкретних обсягах. Міністерство фінансів – страхуватиме кредити банків від збитків (за оплату на комерційній основі).
Британський уряд надасть 50 млрд. фунтів гарантій за новими іпотечними кредитами.
Британським урядовцям не вдалося уникнути критики вищенаведених заходів з боку парламентарів та преси. Висловлюються побоювання, що фінансові вливання у банківську систему матимуть наслідком не тільки зниження курсу фунту (що вже має місце), а змусить Великобританію просити допомоги в МВФ, як це було у 1976р. Та урядовці поки тримаються.
Розуміючи, що марно чекати чудес, що увесь світ чекає надзвичайно важкий рік, що нема простих рішень проблем, які стоять перед світовою економікою, уряд Великобританії зробив ставку на відновлення кредитування. Чого б це не коштувало.
