Від "софту" до "харду" або знову про "колекторів"

Ще раз подивився на заголовок – самі лапки. Та що робити пристойному адвокату, коли доводиться мати справу з новомодними іншомовними вкрапленнями у рідну мову? Хоч у лапки їх, клятих, затиснути. Але до діла.

Уже нікого не дивує, що у важкі кризові часи як гриби після дощу невідомо звідки вигулькують різного роду чудотворці, що пропонують швидке вирішення якихось актуальних проблем. Ми, тобто покоління, що пережило розпад СРСР та наступні негаразди, бачили їх багато. Бачили і екстрасенсів, що помахами рук, а то просто поглядом заряджали креми і лікували енурез. Бачили чудо-фінансистів, що гарантували казкове зростання вартості акцій, позначених найвідомішими на той час трьома буквами. Де зараз усі ті чудотворці? Лишилися у минулому, проте мають достойну зміну.



Новий різновид "чудотворців кризової доби" – так звані "колектори", що обіцяють своїм клієнтам (здебільшого – банкам) ефективне стягнення прострочених боргів, в основному, "позасудовими методами". Якщо вірити рекламі "колекторських фірм", їм відомі чарівні слова та секретні закляття, страшні та одночасно цивілізовані, що змушують боржників платити без судового рішення. Екстрасенси відпочивають! До цих казочок можна було б не ставитися серйозно ні банкам ні, тим більше, боржникам.

Адже боржник у випадку будь-яких спроб кредитора чи "колектора" вийти за межі процедур, встановлених законом та договором, може сміливо викликати міліцію та заявляти про скоєння злочину, передбаченого статтею 355 Кримінального кодексу (Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань). На тому скоріше за все, і скінчиться.

Однак віра в чудеса непереборна. А тому до "колекторів", як свого часу до телевізійних цілителів чи МММ, деякий час ставитимуться серйозно.

Банки найматимуть, міністри заперечуватимуть.

Знову скажу, що я маю на увазі наших доморощених "колекторів", а тому ставлю це слово в лапки. За кордоном, у тих же США, "колекторська діяльність" (Debt Collection Practice, Debt Collector) законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного. Тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які -навпаки.

А от діяльність наших "колекторів" – один великий знак запитання. По-перше, звідки вони взялися? Де у нас готують "спеціалістів з юридичною та психологічною підготовкою", які "вміють тримати діалог" і т.п.? На одноденних семінарах?

По-друге, а що, власне, пропонують вітчизняні колектори? Цілий букет іншомовних слів:

- reminder service (буквально – послуга нагадування);

- soft collection (буквально – м'яке стягнення);

- hard collection (буквально – жорстке стягнення);

- legal collection (буквально – законне стягнення).

Аналіз інформації сайтів кількох компаній, що називають себе "колекторськими", показує, що абсолютно нічого нового за вищевказаними англомовними термінами немає.

Тобто, немає нічого такого, чого раніше не робили і зараз не роблять працівники банків і залучені банкам юристи і адвокати, що "колекторами" себе не називають.

І раніше боржникам нагадували про прострочення, хоча не називали це reminder service. І раніше боржникам телефонували і писали листи з пропозицією терміново погасити заборгованість (soft collection), переконували їх сплатити борг під час бесід, нагадуючи про можливі штрафні санкції, хоча й не називали це hard collection. І раніше подавали до суду, хоча не називали це legal collection.

У пресі багато говорять, що "колектори" пропонують "ще дещо", не зазначене відкритій рекламі. Але це "ще дещо" є нічим іншим, як різновидами психологічного тиску, а то і чимось більш серйозним, передбаченим Кримінальним кодексом.

Отже, власникам та топ-менеджерам банків та інших компаній, що мають дуже актуальну у теперішній кризовий час потребу у стягненні прострочених заборгованостей у великої кількості боржників, слід оцінювати не тільки економічну ефективність співпраці з компаніями, що називають себе "колекторськими", але й додаткові ризики.

По-перше, на мою думку дуже можливою є практика залучення "колекторів" без дійсної наявності у кредитора потреби у зовнішній допомозі, а за "відкати" на користь певних працівників кредитора. Адже, як сказано вище, якихось особливих знань і умінь колектори не мають. Тому завдання стягнення боргів в рамках закону цілком здатні вирішувати співробітники банків, тим більше, що у зв'язку з кризою роботи у них поменшало. А з комісійних у 15-40 відсотків (за повідомленнями преси) "колектор" завжди зможе виділити ласий шматок. Адже значна частина боргів так чи інакше сплачуватиметься.

По-друге, посадовим особам кредитора слід мати на увазі можливість зненацька отримати статус співучасника злочину, передбаченого, наприклад, статтею 182 Кримінального кодексу (Порушення недоторканності приватного життя) чи 355 (Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань). Хто їх, тих "колекторів", знає?

І, нарешті, по-третє, слід не забувати, що запозичені "колекторами" закордонні методики часом навіть шкодять інтересам кредитора в умовах українських реалій і українського ж законодавства. Так, багато "колекторів" на своїх сайтах стверджують, що звернення в суд є "крайнім заходом". Це звичайно не дивно, адже серед "колекторів" багато "талантів без юридичної освіти". Тобто телефонувати і лякати вони ще якось уміють, а підготувати позов – не завжди. А подати позов в Україні не така складна і не така дорога справа. В той же час, швидкість розгляду позовних матеріалів у нашій судовій системі така, що втрачати час ой як не можна! Бо поки "колектори" будуть по-модньому розбиратися з боржником своїми "досудовими ноу-хау", час спливатиме. Поки з'ясується, що без суду не обійтися, поки позов подадуть, поки розглянуть. Може статися, що державному виконавцю навіть і з виконавчим документам робити буде нічого.

Який же з усього сказаного висновок? А простий. Досить чекати чудес та заклинати проблеми іншомовними словами. Просто слід намагатися якомога краще робити кожному свою справу.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.