Захиснички
Ви не помічали, як на побутовому рівні пересічні українські громадяни називають управління у справах захисту прав споживачів? Вони вперто іменують ці державні органи "товариства з захисту прав споживачів".
Може тому, що державний статус захисників споживчих прав здається нам аж надто неприродним на підсвідомому рівні?
Але вищезгадані управління є аж ніяк не громадськими, а навпаки, входять до системи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Отже, чиновники цієї організації мають за рахунок платників податків здійснювати захист прав споживачів.
Серед іншого, відповідно до закону вони вправі подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів, а відповідно до затвердженого указом Президента Положення ще й організовувати надання споживачам консультацій з питань захисту їх прав.
То ж здається нам, адвокатам, у сфері захисту прав співгромадян, як споживачів, робити нічого.
Але чиновник є чиновник. Ось приклад, думаю, дуже типовий.
Купила не надто заможна українська сім'я у 2006 році в одній з відомих і розкручених торгівельних мереж (не будемо її називати, хоча це був Фокстрот) холодильник. Оскільки сім'я була не настільки багата, щоб купувати дешеві речі, холодильник купили Liebher.
Але не пощастило. Liebher, не відпрацювавши навіть гарантійного терміну, вийшов з ладу. Та так, що відремонтувати його неможливо.
Наші споживачі було подумали, що великої біди в тому немає. Адже відповідно до закону "Про захист прав споживачів", у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми або ж заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Однак розкручена торгівельна мережа швиденько опустила наших героїв на землю, повідомивши, що холодильників Liebher купленої ними моделі вже нема і не буде, оскільки зазначена модель вже не виробляється. І запропонували повернути сплачену за холодильник у 2006 році суму, бо ціна на вказану модель, начебто, не підвищувалася. Однак за ті гроші холодильника аналогічного класу зараз придбати неможливо. І перспектива залишитися у розпал кризи без холодильника стала для наших, як ми вже зазначали, не надто заможних споживачів більш ніж реальною.
І вони звернулися до управління у справах захисту прав споживачів. Як поважний державний орган, що утримується на кошти платників податків, захистив їх права можна побачити з нижченаведеної відповіді.
Оціночне судження, що ним можна охарактеризувати цей текст – відписка. Адже досить навіть дуже поверхового пошуку в Інтернеті, щоб дуже засумніватися у тому, що ціна на Liebher СР4003 з 2006р. не змінювалася. І до речі, хоча Liebher СР4003 вже не поставляється, на ринку є Liebherr C 4023, який самі продавці називають аналогом. І навіть зазначають ці індекси поряд як взаємозамінні. Та чиновник є чиновник. Йому аби відписатися і поставити галочку.
До завершення цієї історії далеко. Адже наші герої таки звернулися до адвоката, тому історія захисту їх прав тільки починається.
Одне питання, навіщо витрачати бюджетні кошти на таких захисничків і їх управління? Та ще й під час кризи?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
