За стабільність 2

Як і обіцяв, публікую текст позовної заяви стосовно захисту права платника податків на забезпечення стабільності податкового закоонодавства.

Донецький окружний адміністративний суд

вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17,

м. Донецьк, 83052

Позивач

Адвокатська фірма "Головань і Партнери"

пр. Ілліча, 21-а, м. Донецьк, 83003

тел. (62) 385 97 70

Відповідач

Державна податкова адміністрація у Донецькій області

вул. Артема, 114, м. Донецьк, 83048

тел. (62) 301 53 10

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання податкової консультації недійсною та зобов'язання надати нову податкову консультацію

15.06.2011 р. Адвокатська фірма "Головань і Партнери" звернулась до Державної податкової адміністрації України із запитом про надання податкової консультації N100/112 від 15.06.2011 р. на підставі та в порядку, встановленому нормами ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПК) з наступними питаннями практичного застосування окремих норм податкового законодавства:

1. З огляду на принцип стабільності законодавства, чи є правильним висновок про те, що пункт 1 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та затвердження ставок вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур" щодо включення підпункту 196.1.14. пункту 196.1. статті 196 ПК України не діє (не застосовується) протягом поточного бюджетного року, а діє (застосовується) з наступного бюджетного року?



2. З огляду на принцип стабільності податкового законодавства та принцип презумпції правомірності рішень платника податку чи буде правомірним рішення про те, що юридичні послуги протягом поточного бюджетного року не є об'єктом оподаткування ПДВ, а є об'єктом оподаткування ПДВ з наступного бюджетного року?

У своєму листі від 04.07.2011 р. N12078/6/16-1515-05 Державна податкова адміністрація повідомила нас про "відсутність матеріалів розгляду" нашого запиту та його надсилання до Державної податкової адміністрації в Донецькій області.

У свою чергу, отримана нами податкова консультація Державної податкової адміністрації Донецької області від 18.07.2011 р. N13269/10/15/213-3, на нашу думку, суперечить цілій сукупності норм та змісту податку на додану вартість, що відповідно до п. 53.3. ст. 53 ПК надає нам право оскаржити в суді дану податкову консультацію як акт індивідуальної дії, з огляду на наступні обставини.

На сьогоднішній день, у податковому законодавстві існує наступна колізія.

Норми ст. 4 ПК містять принципи, на котрих ґрунтується податкове законодавство. Зокрема, дані норми встановлюють принцип стабільності податкового законодавства.

Отже, закріпивши в ПК даний принцип, держава, фактично, взяла на себе зобов'язання, відповідно до якого, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Проте, 19.05.2011 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та про ставки вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур" N3387.

01.07.2011 р. вказаний Закон набув чинності.

А саме, пунктом 1 розділу I вказаного Закону N3387, з Податкового кодексу було виключено норму підпункту 196.1.14. пункту 196.1. статті 196, якою передбачалось, що не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з постачання послуг, визначених в пункті "в" пункту 186.3. статті 186 цього Кодексу.

До таких послуг належали, зокрема й юридичні (у тому числі адвокатські) послуги.

Тобто, після набуття чинності Законом N3387, операції з постачання вищезазначених послуг стали об'єктом оподаткування ПДВ.

Іншими словами, законодавець додав новий елемент до податку на додану вартість, виходячи з того, що відповідно до пп. 7.1.2. п. 7.1. ст. 7 ПК, об'єкт оподаткування є обов'язковим елементом будь-якого податку.

Таким чином, склалася ситуація, відповідно до якої різні норми ПК стали припускати неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого стало можливим прийняття рішення як на користь платника податку, так і на користь контролюючого органу.

Отже, враховуючи те, що Адвокатська фірма "Головань і Партнери" надає суб'єктам господарювання правову допомогу (юридичні послуги) на підставі довгострокових договорів – у своїй діяльності адвокатське об'єднання зіткнулося з очевидним протиріччям між нормами п. 1 розд. I Закону N3387 (щодо включення юридичних послуг до об'єкту оподаткування ПДВ з 01.07.2011) та пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 ПК (щодо принципу стабільності податкового законодавства).

На нашу думку, в умовах виниклих у податковому законодавстві колізій, слід керуватися загальними принципами цього законодавства, а саме принципом презумпції правомірності рішень платнику податків, закріпленому у нормі пп. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК, з огляду на наступне.

Відповідно до вказаного принципу, рішення платника податку вважаються правомірними в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Нормою пункту 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається, зокрема, законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, встановлення державою вказаного принципу створює у всіх зацікавлених осіб "законні сподівання" щодо стабільності податкового законодавства та обґрунтовані очікування набути відповідне майно після відрахувань усіх податків із прибутку.

Відповідно до норми ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, на особливу увагу заслуговує відповідна практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), а саме справа "Щокін проти України" (Заява NN 23759/03 та 37943/06).

В даній справі, ЄСПЛ затвердив Остаточне рішення щодо податкових спорів в контексті тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

ЄСПЛ визнав, що в даній справі мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. на тій підставі, що відповідне національне законодавство в податковій сфері не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника.

Більше того, Європейський суд визнав порушенням Протоколу і Конвенції, той факт, що національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Тобто, Судом мався на увазі підхід, що за визначенням є тотожнім із принципом презумпції правомірності рішень платника податку.

Більше того, рішення платника податку враховувати ПДВ з наступного бюджетного року, цілком відповідає принципу юридичної визначеності.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це стабільність податкового законодавства, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо юридичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у юридичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Аналогічну правову позиція містять й інші тексти рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, справа "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії", N59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ (mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office (справа про принцип юридичної визначеності).

Звертаємо увагу суду на те, що відповідно до норм ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Окрему слід зазначити, що ідентичною є й правова позиція вищих судових органів України. Докази цього містять:

1. Постанова Верховного Суду України від 14.03.2007 р. у справі 21-8во07;

2. Ухвала Вищого адміністративного суду від 23.12.2009 р. у справі 2-1022/06;

3. Ухвала Вищого адміністративного суду від 23.12.2009 р. у справі 22ас/2612;

4. Ухвала Вищого адміністративного суду від 17.06.2010 р. у справі К-4989/08-С;

5. Ухвала Вищого адміністративного суду від 25.11.2009 р. у справі 2-А-376/2006;

6. Ухвала Вищого адміністративного суду від 26.05.2010 р. у справі К-12083/10-С

Отже, ґрунтуючись на викладених вище обставинах та керуючись принципом стабільності податкового законодавства та принципом презумпції правомірності рішень платника податку, вважаємо, що правомірним буде рішення платника податку, згідно з яким, юридичні послуги до кінця поточного бюджетного року не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Натомість, спірна податкова консультація містила лише загальну інформацію про порядок набуття чинності нормативно-правовими актами в Україні та про функції Конституційного Суду України та не містила відповідей на жодне з питань, поставлених у нашому запиті про надання податкової консультації надано, у той же час, поставлені нами питання для отримання податкової консультації стосувалися виключно питань, що належать до повноважень контролюючих органів відповідно до норм п.4 ч.1 ст. 8 Закону "Про державну податкову службу в Україні" та п. 52.5 ст. 52 ПК.

З огляду на те, що надана податкова консультація суперечить нормам ст. 19 Конституції України, ст. 52 ПК, ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та не узгоджується із правовою позицію у цілому ряді справ вищих судових інстанцій України, а також ЄСПЛ, та, крім того, суперечить нормам та змісту відповідного податку чи збору, вважаємо, що вказана податкова консультація має бути визнана недійсною, а замість неї повинна бути надана нова податкова консультація з урахуванням висновків суду, згідно з якою, рішення платника податку про те, що юридичні послуги до кінця поточного бюджетного року не є об'єктом оподаткування ПДВ буде визнане правомірним, відповідно до ч.2 п. 53.3. ст. 53 ПК.

На підставі всього наведеного вище,

П Р О С И М О

1. Визнати недійсною податкову консультацію, викладену у листі Державної податкової адміністрації в Донецькій області від 18.07.2011 р. N13269/10/15/213-3;

2. Зобов'язати Державну податкову адміністрацію в Донецькій області надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду, якою визнати правомірним рішення платника податку, згідно з яким, юридичні послуги до кінця поточного бюджетного року не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.