Не несуть ніякої відповідальності 2

Пропоную читачам текст адвоката нашого об'єднання Віталія Галахова

У продовження теми статті "... не несуть ніякої відповідальності" щодо причин невтішної для України статистики в Європейському Суді з прав людини, хочу звернути увагу спільноти на деякі норми нашого законодавства, які дозволяють посадовим особам органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду уникати майнової відповідальності за шкоду, яка була завдана Державному бюджету їх неправомірними діями.

Хто слідкує за публікаціями Ігоря Голованя, тому відомо, що на підставі Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 р. у справі "Головань проти України" Державою Україна на користь Голованя І.В. було сплачено 10000 євро у відшкодування моральної шкоди. Рішення Європейського суду з прав людини було виконано у повному обсязі 04.12.2012 р.

Відповідно до п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України: – "кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів)...".

Відповідно до ч.5 ст.9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини": – "Позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України".

Здавалось би, все просто: протягом шести місяців з моменту виплати відшкодування Міністерство юстиції повинно було звернутись до суду з позовом до винної особи про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Але, винна особа є слідчим податкової міліції, а відповідно до ч.3 ст.1191 ЦК України: – "Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили".

Отже, на даний час, щоб порушити кримінальне провадження відносно посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, діями якої було завдано шкоду Державі, існує два варіанти, це відповідна заява потерпілого (позивача у справі Європейського суду) або відповідна заява Державного органу (Міністерство юстиції чи Державного казначейства). Сподіватись на те, що прокуратура сама у даному випадку виявить ознаки кримінального правопорушення, на жаль, не доводиться.

У більшості випадків класифікувати дії, якими завдано шкоду Державному бюджету, можна як злочини невеликої або середньої тяжкості та, як виняток, тяжкі та особливо тяжкі.

Що стосується справи "Головань проти України", порахуємо термін, який пройшов з часу, коли було здійснено неправомірне втручання у приватне життя, тобто проведення обшуку володіння особи без мотивованого рішення суду та вилучення документів, пов'язаних з виконанням адвокатом доручення.

Обшук було проведено 05.05.2005 р. Після декількох відмов у порушенні кримінальної справи відносно слідчого податкової міліції 25.09.2006 р. була подана заява до Європейського суду з прав людини.

Як вже було зазначено вище, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Головань проти України" винесено 05.07.2012 р.

Весь цей час Головань І.В. не припиняв вчиняти спроби, щодо спонукання органів прокуратури до порушення кримінальної справи відносно слідчого податкової міліції.

Кримінальне провадження стало можливим тільки після набрання чинності новим КПК України, та відомості про нього були внесені до ЄРДР 21.12.2012 р.

Отже, з часу вчинення дій до часу порушення кримінального провадження минуло сім років та сім місяців, та додатково дев'ять місяців триваючого кримінального провадження. Загалом вісім років та чотири місяці, і це ще далеко не кінець. На сьогоднішній день у кримінальному проваджені нікому не повідомлено про підозру, та вже була здійснена спроба закрити кримінальне провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

По сутті новий КПК України в цій частині нічого не змінив. Якщо раніше оскаржувались постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а у справі Голованя їх було дев'ятнадцять, то на сьогоднішній день слідчому нічого не заважає так само безліч разів приймати постанови про закриття кримінального провадження.

Далі слід пригадати підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які визначенні у ст.49 КК України: – "1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Отже, якщо вчиненні дії, якими було завдано шкоди Державному бюджету можуть бути класифіковані, як злочин середньої тяжкості, то обвинувального вироку не буде у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, а отже не буде ніякого відшкодування шкоди, завданої Державному бюджету. Таким же чином, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, можна уникнути відповідальності за вчинення тяжкого злочину та не відшкодовувати завдану шкоду. За таких обставин особа вважається несудимою та не втрачає ніяких пільг щодо свого державного забезпечення та може продовжувати перебувати на своїй посаді.

Якщо шкоду було завдано діями, які не мають ознак кримінального правопорушення, то ця шкода взагалі не підлягає відшкодуванню винною особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Отже, Держава на законодавчому рівні надала посадовим особам правоохоронних органів, прокуратури та суду свого роду індульгенцію на майбутнє, – робіть все, ще завгодно, за це заплатять невинні (платники податків).

Хтось може заперечити та зазначити, що Бюджетним кодексом України передбачена можливість відшкодування шкоди, завданої бюджету, без обвинувального вироку.

Так дійсно, п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України передбачено, що органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу злочину.

За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Але у випадку, коли це стосується посадових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає колізія між нормами Цивільного кодексу України та Бюджетного кодексу України.

Враховуючи імперативний характер ч.3 ст.1191 ЦК України та більш вузьке коло визначених службових осіб, ніж у Бюджетному кодексі, у даному випадку повинні бути застосовані положення ч.3 ст.1191 ЦК України.

Отже, діюче законодавство України в частині відшкодування шкоди, яка завдана Державному бюджету неправомірними діями службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду підлягає зміні. Наприклад, ч.3 ст.1191 ЦК України було б доцільно викласти у наступній редакції: -

"3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили або закриття кримінального провадження щодо цієї особи за нереабілітуючими ознаками".

Також необхідно передбачити механізм відшкодування шкоди, яка завдана Державному бюджету іншими неправомірними діями службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.