Професійна доброчесність
Я вже писав якось про своє особисте ставлення до реформи правосуддя.
Реформа правосуддя. Горе від розуму...
Згадував у своїх текстах і Громадську раду доброчесності.
Поговорити про доброчесність.
Не приховую, що на мою дуже особисту і надто суб'єктивну думку, отака "професійна доброчесність" добряче тхне лицемірством. А тому очікувати якогось суттєвого підвіщення "градусу доброчесності" суддівського корпусу в результаті зусиль Громадської ради доброчесності, як мені підказує "здоровий глузд і життєвий досвід", не надто мудро.
Здається, такі сумніви є не тільки у мене.
От і Президент пропонує законодавцю дещо підправити регулювання діяльності Громадської ради. Кажуть, страшне пропонує. Хоче, щоб найчесніші з добропорядних і найпорядніші з доброчесних особисто відвідували засідання!
Та не на тих Президент натрапив!
З рішучими запереченнями виступила вся прогресивна громадськість!
В особі... члена Громадської ради доброчесності.
А що? Невеличка особиста зацікавленість (чого по засіданнях бігать коли можна хто там доброчесний, а хто не дуже, онлайн виршувати?) вона істинній доброчесності не зашкодить.
З тексту члена Громадської ради виходить, що якщо Президент проти гнучкого робочого графіку членів Громадської ради доброчесності, він проти доброчесності як такої.
Отже, члени Громадської ради та їх гнучкий робочий графік – це і є доброчесність.
А що ми хотіли? Якщо доброчесність – професія, не слід дивуватися претензіям на монополію.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
