Тітушки, гранати та погрози: як міська влада у Кривому Розі знищила патріотичний мурал з Борисом Джонсоном

Днями освітній та волонтерський осередок Гончаренко центру у Кривому Розі ініціював створення муралу із зображенням Бориса Джонсона. Наші відвідувачі там самі виявили бажання, щоб на знак вдячності експрем'єру Британії за численну допомогу Україні під час війни на одній з міських будівель зʼявився його портрет. Це мало прикрасити місто, мурал мав всі шанси стати сучасною фотозоною, справжньою туристичною точкою. Куди краще за звичайну сіру стіну у промисловому районі. Але з цим не погодилася міська влада, зокрема начальник військової адміністрації міста, горезвісний Олександр Вілкул. Його наказ демонтувати мурал підняв на вуха все місто. Чому під час війни міська влада робить такі антидержавницькі напади на волонтерів? Ми ще будемо розбиратися. А поки, як засновник мережі Гончаренко центрів, вважаю за потрібне надати всю хронологію подій та прояснити ситуацію.



Спершу просто подивіться, як виглядає благоустрій міста за версією Вілкула та благоустрій за версією Гончаренко центру.

Гончаренко центр у Кривому Розі відкрився вже під час війни. Це освітній та волонтерський хаб. Для військових там проводять безкоштовні юридичні консультації, освітні та культурні заходи для містян. За короткий термін цей осередок став справжнім центром суспільного життя у місті. Коли Борис Джонсон оголосив про те, що він йде з поста премʼєр-міністра, ось місцеві жителі висловили бажання зробити мурал як подяку для нього від громадян України. Наша команда цю ідею підтримала і почалася робота.

Ми вибрали стіну у промисловому районі біля великого заводу та міського центру по роботі з переселенцями. Місце жваве, але досить сіре. І усміхнений портрет Бориса Джонсона мав стати не лише знаком подяки Британії, а й справжньою окрасою району. З цим погодився власник будівлі по вулиці Тбіліській, 4, ознайомився з макетом малюнку та надав нам всі дозволи. Лише після цього розпочалася робота.

Художницею ми обрали талановиту Анастасію Щербак – випускницю художньо-графічного факультету Криворізького державного педагогічного університету. Місцева мисткиня за бажанням міської громади разом з волонтерами вирішили зробити своє рідне місто красивішим. Всі були у захваті, навіть іноземні журналісти хотіли приїхати, щоб зняти сюжет, про Кривий Ріг заговорили, багато медіа поділилися новиною про мурал. Але потім не втрутилася місцева влада. Несподівано, правда?



Тільки-но художниця приступила до роботи, на місце приїхали представники міського департаменту з реклами. Вони почали заважати виконанню малюнка, назвали це політичною рекламою, погрожували у грубій формі та стверджували, що ми не маємо право на розміщення цього муралу. На художницю склали протокол за адміністративне правопорушення, а на центр виписали штраф. Хоча насправді ми нічого не порушували та мали на руках всі дозволи.



Головним противником муралу став директор рекламного департаменту, такий собі Ігор Володимирович Ільченко. Він особисто приїздив на локацію та погрожував нашій команді. За його оцінкою, портрет Джонсона – це політична реклама. А хто ж такий цей Ільченко? Весільний тамада зі стажем, який у 2018-му році постив у себе у соцмережах, що свою старість він мріє точно провести не в Україні, публікував картинки з гербом срср, вже на пості офіційного чиновника вітав всіх з днем перемоги 9 травня з радянськими зірками. Але найголовніше – що у 2018-му році він їздив до окупованого Криму та до російських міст Геленджик і Сочі.







Як він туди потрапив – питання, на яке мені має відповісти відповідні служби та СБУ. Бо дуже схоже на те, що цей "товариш" є агентом росії, а зараз займає державну посаду у команді ще одного дуже сумнівного політика Олександра Вілкула, який сам має сентименти до "руського міра".

Для тих, хто забув, хто такий Вілкул. Це відомий "любитель нічних вовків" – байкерів путіна, людина, яка все життя була в партії Януковича, а коли він втік, то цей товариш змінював одну проросійську партію на іншу. Особисто мене Вілкул часто звинувачував у тому, що я (увага!) захищав Одесу від проросійських діячів, які намагались там зробити референдум і створити так звану "Одеську народну республіку". Ну далі пояснювати про моральні цінності цього "героя" я думаю зайве.

За командою Вілкула, його підлеглий Ільченко виписав офіційний припис від очолюваного ним департаменту про те, що ми маємо негайно з моменту отримання документу "демонтувати рекламу", тобто замалювати мурал.



Гончаренко центри – це законослухняні організації. Ми намагалися вирішити ситуацію, але місцева влада наполягала: "Мурал з Джонсоном – реклама, негайно демонтуйте". Ми викликали художницю, щоб виконати офіційне розпорядження. Але тут почалося найцікавіше. Адже коли Анастасія почала замальовувала мурал, то на місце приїхали місцеві молодики спортивної статури, які за свідченнями очевидців, були на підпитку, та почали погрожувати дівчині, що кинуть в неї гранатою, якщо вона не припинить замальовувати. Як нам вдалося вияснити, це були придворні пси Вілкула. Олександр Доргобузов, керівник "Молодіжного центру розвитку спорту" – класична організація, яка легалізує "тітушок" при владі. Цей молодик не давав машині директора центру виїхати та погрожував йому.



Також виділився заступник Вілкула – Олександр Кучер. Який є начебто патріотом, а насправді його мета – відбілювати брудну репутацію Вілкула і розповідати всім, що міська влада любить Україну.



Окрім них на місці була поліція, інші місцеві криворізькі чиновники, які просто так спостерігали за цим та лише вигукували образи та вже були проти "демонтажу" муралу. Чому? Тому що звичайні місцеві жителі вийшли на захист муралу та навіть плакали через те, що його хочуть знищити.

Деякі активісти поширюють версію, що влада наполягала на тому, щоб залишити мурал. Але цього не було. Весь (!) мурал був визнаний рекламною конструкцією (абсолютно незаконно). І якби ми його не замалювали на центр би подали до суду та вочевидь продовжували б чинити тиск.

Для чого я так детально описав вам цю історію? А тому що Гончаренко центри по всій країні займаються гуманітаркою та освітою, це наш головний вклад у розвиток українського суспільства. Ми передаємо десятки авто на фронт, тепловізори, перископи, бронежилети тощо. лік вже йде на сотні тонн допомоги. Таким чином ми наближаємо перемогу та мобілізуємо активних громадян, щоб разом робити добрі справи для наших ЗСУ, щоб популяризувати все українське на міжнародній арені та бити ворога на всіх фронтах. І ось поки ми зайняті цією важливою справою у прифронтовому місті "при кермі" залишаються любителі всього совєцького та прихильники "русского міра".



Наразі на місці муралу – знову сіра стіна. Мені було дуже прикро бачити сльози на очах місцевих мешканців, які хотіли зробити своє місто хоч трошки патріотичнішим. Вся ця історія доказ того, що Кривий Ріг досі живе у полоні російських агентів. Їм начхати на імідж міста, на долю країни, на бажання людей. Але я переконаний, що війна зробить свою справу і невдовзі всіх "агентів кремля" ми зможемо відправити за порєбрик.

Мурал з Борисом Джонсоном від Гончаренко центру був своєрідним вікном до Європи, який наш осередок відкрив, а Вілкул і його спортсмени нахабно закрили. І поки міська влада Кривого Рогу воює проти малюнків на стінах, ми йдемо далі і продовжуємо боротися проти справжнього ворога України – російської федерації. Приєднуйтесь до нашої команди, Гончаренко центри працюють у 20 містах України.

Тут можна подивитися мій детальний відеоблог про всю цю ситуацію.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.