Вчитися під обстрілами – це вам не млинці з лопати їсти: як українці вкотре "зламали мозок" російським окупантам

Зараз Україна воює не лише з армією російських загарбників за свої землі. Цей конфлікт набагато глибший. Ворог показав, що він воює з усім народом, навіть із дітьми. Тож ми мусимо перемогти та вберегти наші наступні покоління від цієї загрози.

В листопаді 2022 року було підраховано кількість зруйнованих освітніх закладів. 2692 шкіл, садочків та університетів розбили російські снаряди та ракети.

Освітній мережі Гончаренко центрів у лютому виповнилось два роки. За останній рік ми добряче змінилися.

Наша команда побачила, що таке "русский мир" і як виглядає російська окупація. Один з наших центрів досі на окупованій території. Мова про осередок в Олешках на Херсонщині. Три центри на Донбасі та один центр на Харківщині ми вимушені були закрити через питання безпеки, самі приміщення та будівлі поруч опинялись під ударами. Центр у Чернігові героїчно працював навіть у найгарячіші періоди бойових дій у регіоні.

Ворог хоче, аби ті, хто вижив, не мали навіть шансів на гідну освіту. Вони хотіли нас зламати, але зламали лише самих себе. Більше ніж сучасні унітази у кожній хаті та асфальт у селах, росіян вразило те, як наші діти продовжують вчитися та попри обстріли складати іспити, відвідувати уроки, розвиватися та мріяти розвивати свою країну. Поки вони разом зі своїм диктатором бісяться від свого безсилля, ми продовжуємо боротися та показувати приклад всьому світові.



Як волонтерство стало "третім китом" Гончаренко центрів?

Гончаренко центри добре запам'ятали перший день вторгнення. Тоді російська ракета влучила у військову частину в Подільську. Це мій округ, рідна Одещина. На жаль, той вибух забрав життя 22 людей. Одні з перших жертв повномасштабної війни.

Подільськ – місце, де все починалось, наш перший освітньо-культурний простір тут добре відомий. Так сталося, що і зміни почалися звідси. До двох засадничих китів, на яких стояла наша мережа – освіта і культура – додалось волонтерство. До 24 лютого ми давали знання і розвивали культуру, після 24 лютого ми почали надавати ще й гуманітарну допомогу тим, хто її потребував, по всій країні.

За перший рік повномасштабного вторгнення ми передали переселенцям понад 350 тонн гуманітарної допомоги, 250 тонн допомоги відправили на передову. Прямо зараз ця кількість зростає. Понад 50 генераторів разом з партнерами передали закладам освіти та лікарням. 35 мільйонів гривень ми зібрали та витратили на обладнання, форму, Старлінки, антидрони і навіть самохідну артилерійську установку "Гвоздика". Росіяни хотіли квітів, вони їх отримали.

Наші люди довели світові, що вони – скеля, та готові допомагати своїй країні до кінця, а кінець може настати лише тоді, коли Україна переможе. Стояти поруч з таким народом, бути його частиною – велика честь.

"В мене є тільки 10 гривень в кишені, але набагато більше бажання допомагати"

"Що робити, чим допомогти? В мене тільки десять гривень зайві, але хочу бути волонтером!". Це було одне із найчастіших питань, які у лютому-березні минулого року нам задавали прямо з дверей. Люди приходили в центр, бо відчували бажання доєднатися, але зовсім не знали, як це бажання реалізувати. І тут виокремилась відмінна риса Гончаренко центрів, наш освітній бекграунд став нам у нагоді. Ми не просто збираємо чи роздаємо допомогу, а навчаємо людей, як допомагати іншим, обʼєднуємо однодумців, які хочуть бути корисними та даємо майданчик.



Люди мають розуміти, що навіть за допомогою однієї банки консервів можна нагодувати одну людину, у якої розбомбили дім, ваші вільні руки на кілька годин потрібні, щоб сортувати вантаж, ваш сімейний рецепт знадобиться, щоб спекти хліб і відправити на передову, будь-які ваші фінансові пожертви важливі, щоб зібрати на антидронові рушниці, і навіть ваш вільний час дуже допоможе, щоб погратися з дітьми-переселенцями поки їхні мами вирішують питання з документами тощо. Це все надважливо. Кожен може бути корисним та знайти своє місце. У Гончаренко центрах це доводять щодня.

Наприклад, загін "Шалені голки", який сформувався на майданчику Гончаренко центру у Подільську за пів року виготовили понад 8 км маскувальних сіток, відшили 200 маскхалатів, 500 розвантажувальних систем, дві тисячі розгрузок. Спецзагін "Паляниця" спік понад 2 тонни смаколиків для солдатів. Ми подарували їм спеціальне кухонне приладдя для замішування тіста. Вони назвали її "Клава" та продовжують пекти смачну випічку та передавати гарячі пиріжки на "гарячі" напрямки.

У Кропивницькому виготовили понад 2 млн порцій сухих супів. Господині хотіли, щоб військові поїли першу страву та відчули смак дому. У Жмеринці наші юні техніки ремонтують рації та передають їх для ЗСУ. У Миколаїв з усіх наших центрів постійно приходять посилки з дитячими речами та харчуванням для маленьких героїв, які весь цей час були у місті. Список можна продовжувати далі і далі.

"Хочу писати реп про війну в Україні англійською, щоб її почув світ"

Але разом з тим в наших осередках ми бачимо, що діти, підлітки, молодь і дорослі попри військовий час і непрості життєві обставини все одно продовжують мріяти вступати в Гарвард та Оксфорд, дивитись Гаррі Поттера в оригіналі, розповідати правду про цю війну всьому світу, а для цього потрібна англійська, треба добре складати іспити та вчитися далі.

Нещодавно я був у Івано-Франківську і там діти дуже вмотивовані, серед них є і переселенці, які починають разом з батьками життя з чистого листа. Хочу писати реп про війну в Україні англійською, щоб мої твори почув світ, – ось вам мотивація одного хлопчика, яка мене вразила. Навіть наші діти хочуть розказати світові про цю жахливу війну. А для цього треба знати мову, якою цей світ говорить.

Тому доступ до якісної освіти – це наша головна мета. І ми змогли не просто залишити освітній напрямок в наших понад 20 центрах, а й розвивати його. Серед наших партнерів найкращі університети. І ми прямо зараз продовжуємо працювати над цікавими проектами та курсами з партнерами по всьому світу. І це наш вклад в потенціал країни та крок до перемоги. Стати укриттям для освіти в цей час – задача з непростих. Але дивлячись на дітей, які вчаться в підвалах, вчителів, які проводять уроки в метро та на парковках чи там, де просто є інтернет – дивлячись на цю жагу до знань, ми не можемо просто опустити руки. Тому понад 1 000 слухачів зараз продовжує навчання у нашій мережі.

Вони стріляють, ми відкриваємо нові центри!

За цей рік повномасштабного вторгнення росії ми відкрили чотири нові центри – Одеса, Кривий Ріг, Миколаїв та Херсон. Особливо важливою для нас є робота на деокупованих і близьких до зони бойових дій регіонах. У вільному Херсоні ми відкрили свій хаб через тиждень після того, як там навели порядок ЗСУ. Ми привезли туди Старлінк і стали свідками дуже зворушливих сцен. Люди виходили на звʼязок з родичами вперше за багато місяців, повідомляли, що живі і що дочекались українських військових. Стримати сльози було неможливо.

Ми влаштували пункт зарядки гаджетів у нашому осередку, також там можна заповнити заявку в Міжнародний кримінальний суд щодо вчинення воєнних злочинів. Ми працюємо з кваліфікованими юристами, які консультують людей. Кожен окупант має понести покарання за те свавілля, яке вони чинили на нашій землі. І за цим ми точно прослідкуємо.

Звісно, зараз не час для прогнозів. Наше майбутнє визначать Збройні сили України. А ми будемо там, де й завжди – допомагати, займатись волонтерством, привозити чергову антидронову рушницю на фронт, рації та інші важливі речі для наших героїв. Бо Україна воює, Україна вчиться, Україна вчить світ, як треба відстоювати свободу.

Наразі план у нас простий – перемогти. Гончаренко центри не просто так стали волонтерсько-освітнім осередком. Ми розуміємо, що під час війни від кожного потрібен максимум можливостей. Сподіваємось, що вже наступного року на часі будуть питання – де відкрити ще один центр, яку мову краще вивчати та які курси для літніх людей запускати, а не питання, де шукати дрон чи САУ для військових. І те, і те буде, бо українці довели, що у нас є не тільки мрія, а й всі сили, щоб її реалізувати. Тримаймо стрій!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.