Могилів-Подільський – не Врадіївка, обмежена справедливість можлива!
26 червня – у Міжнародний день на підтримку жертв катувань колегія суддів Апеляційного суду Вінницької області оголосила про те, що набув законної сили обвинувальний вирок щодо колишнього начальника Могилів-Подільського міськрайвідділу УМВС України у Вінницькій області Василя Петровича Шрамка, якого засуджено до 5 років позбавлення волі із застосуванням іспитового терміну два роки, та позбавлено спеціального звання "підполковник міліції".
Підполковник міліції Шрамко став найвищим міліцейським начальником за новітньої історії України, якого засуджено саме за незаконне насильство над людиною.
Своє умовне покарання Шрамко заробив за те, що разом з іншими поплічниками з могилів-подільскої менто-катівні знущався та мало не вбив місцевого жителя Фірдоусі Сафарова, якому не поталанило перестріти на дорозі місцевого шерифа-садиста.
Коли про катування Сафарова заговорили по усій Україні, керівництво Вінницької міліції на чолі з колишнім горе-керівником Валерієм Ноніком та обласна прокуратура почали робити усе, аби відбілити злочинця, зробити з цього знахабнілого від безкарності бандита -міліціонера-профі, який, нібито, сам мало не загинув від руки свого земляка...
Проте, завдяки дуже важкій, наполегливій роботі захисника потерпілого Фірдоусі Сафарова, його спочатку вдалося захистити від сфальшованих звинувачень у нібито скоєному правопорушенні, а, згодом, і домогтися відкриття кримінальної справи проти міліціонера.
Розуміючи, що притягати до відповідальності свого другана таки доведеться, прокуратура підіграла у піддавки міліції і Василя Петровича Шрамка відправили на почесну пенсію того ж дня, коли слідчий прокуратури виніс постанову про його відсторонення від посади...
На суді, який активно висвітлювала вінницька преса, можна було почуте усяке – від зрежисованих лжесвідчень міліціонерів, які катували потерпілого разом з своїм керівником – Василем Шрамком, до цинічних викрутасів "підмєнтованих" судмедекспертів, які раптом змінили свою думку щодо обсягу та тяжкості завданих потерпілому тілесних ушкоджень...
Хоча прокурор отримала саме таке покарання, якого вона вимагала для Василя Шрамка – мінімальне можливе за законом, тай ще й із застосуванням іспитового терміну, у неї ще вистачило совісті внести на винесений вирок апеляцію, у якій прокурор просив направити справу на новий судовий розгляд. Щоправда, після широкого розголосу у ЗМІ прокуратура свою апеляцію відкликала, так само, як відкликав свою... засуджений Шрамко.
Здавалося б – можна радіти, навіть символічний вирок по такій справі – перемога справедливості та "срібна куля" у тіло безкарності.
Проте, як людина, що багато років допомагає жертвам катувань, хочу сказати – для пересічнного громадянина, яки опиняється сам на сам із Системою, боротьба проти мусорської сваволі – непідʼємна справа. Родина Сафарових ніколи не потягнула би цієї боротьби як проти міліції, що катувала Фірдоусі, так і проти прокуратури, яка зреагувала після кількох власних відмов у порушенні кримінальної справи відносно Василя Шрамка. Боротися з Системою виявляється дорого і довго. Усі процеси по цій справі тривали майже два роки – і це ще дуже швидко за вітчизняними стандартами. Лише робота адвоката коштувала майже 10000 гривень включно з транспортом, які нам шляхетно спромоглися компенсувати організації "Фонд стратегічних судових справ з дискримінації", проект "Без кордонів", Міжнародна Амністія та Фонд стратегічних справ Української Гельсінкської спілки з прав людини.
Я вважаю, що ми – громадяни, самі маємо виявляти більше солідарності один з одним, і не лише у вигляді биття вікон у ненависній нам усім місцевій ментівні.
Ми винуваті у тому, що у нас такий правоохоронний орган. Наша провина у тому, що недостатньо контролюємо міліцію, що ігноруємо чужу біду, радіючи тому, що горе сьогодні "завітало" не до нас. Тому, мабуть, треба обговорити необхідність запровадження добровільного оподаткування свідомих громадян у великий національний фонд, що буде прозоро адмініструватися на виключно волонтерських засадах людьми, чий моральний авторитет у суспільстві є незаперечним. Іншою гарантією цільового використання народного благодійного податку мав би бути щорічний зовнішній аудит та незалежне оцінювання діяльності фонду. Акумульовані кошти варто було б витрачати на підтримку жертв державної сваволі, насамперед у справах, які мають важливий суспільний інтерес.
Інакше приклад покарання високопоставленого мєнтозавра-садиста з Могилева-Подільського так і залишиться дивовижною казуїстикою...