Президентів переобирають, коміки лишаються. Демотиватори по-американськи

Шахтарі замурзані, шахта закрита, кандидат у білому... Політики у всьому світі полюбляють фотографуватися з робочими. Чим брудніші робочі, тим краще. Чим ближче до народу, тим більше своєю роботою задоволені іміджмейкери. Так як вибори у США найдорожчі й найтехнологічніші, кожна знахідка американців розлітається планетою. Навіть британці з ВВС розповідали, що поки не існував YouTube, просили власних кореспондентів записувати ефіри американських телекомпаній.

У цьому випадку технологи Мітта Ромні перегнули палицю. Кандидат від республіканців фотографується з "вуглевидобувниками із Огайо". От тільки того дня шахта не працювала, а шахтарі з запиленими обличчями. "Я люблю вугілля" – чергова цитата кандидата Ромні. На додачу до "Я люблю машини" (коли йдеться про автопром), "Я люблю вчителів" (коли йдеться про освіту). "Він любить геть усе, про що його питають", – жартують опоненти, розповсюджуючи ось такі кліпи: Анти-обамівських жартів теж вистачає. Наприклад, коли Мітт Ромні заявив про скорочення бюджету громадського телебачення, обамівці звинувалити Ромні в тому, що він хоче "убити велику пташку "Big Bird" – популярне дитяче шоу. (Ромні, до речі, любить і "Велику пташку"). Ось, наприклад, одна із сотень відповідей консервативних виборців . Порівняно з демотиваторами, які роблять у пост-радянських чи арабських країнах, американські виглядають надто просто і нудно. Можливо, тому що американські проблеми, як і зловживання місцевих політиків, важко порівняти з нашими. У США довго обсмоктувався факт, що кандидат у віце-президенти Пол Райян використав "soup kitchen" "кухню для бідних", щоб зняти агітаційний ролик. На відео політик-мільйонер разом із дружиною миє посуд для бездомних. Як потім з'ясувалося Райян лише потримав тацю під водою. Керівництво благодійних організацій виступило з осудом "використання бідних у політичних цілях". Незалежні видання обдзвонили "супові кухні" у рідному місті Пола Райяна і з'ясували, що за 15 років він ніколи не з'являвся у притулках, не відповідав на запрошення. Більш того: на відміну від американських політиків, які фактично зобов'язані на кожному кроці демонструвати свою доброчинність, за минулі роки пожертвував 12,999 $ та 2600 $ у 2011 та відповідно 2010, що становить відповідно 4% і 1,2% його прибутку.

Інша причина відсутності цікавого масового громадського креативу у надзвичайній популярності політичних комедійних шоу. Це окремі й дуже впливові інституції. Медіаексперти розповідають, що особливо сьогодні для багатьох американських студентів "The Daily Show" з Джоном Стюартом (котрого різні журнали час від часу називають найвпливовішим чоловіком США) чи "The Colbert Report" перетворилися на основне джерело політінформації. Нерідко про новину дізнаються в комедійному висвітлення Колберта чи Стюарта, а потім перевіряють, а що ж сталося. (Історія із "суповою кухнею" стала хітом обох програм. Колберт подартував, що у Мітта Ромні, певно, є власна "супова кухня". Мільонер-республіканець може мати окрему кухню для кожної страви.

"У часи, коли комерційні мовники по всьому світу перетворюють на шоу найсерйозніші події, політична сатира лишається найкращим засобом критично оцінювати реальність".

Особливість американської політичної сатири ще й у тому, що в студію може прийти і президент. Від часів Біла Клінтона на ефіри приходили усі кандидати в президенти. (Джордж Буш включався по інтернету). Цього разу технологи Мітта Ромні порадили йому уникати сатиричних програм. Востаннє республіканець був на подібному ефірі в березні.

Барак Обама за останні кілька тижнів з'явився у кількох найбільших. Джон Стюарт мав познущатися з президента через провальний перший тур дебатів. Президентів переобирають, а ведучі лишаються. Все ж Джон Стюарт з президента жартував, але особливо атакувати президента не вийшло. Голова Білого дому на одному диханні видавав довжелезні сентенції про власні переваги так, щоб ведучий не зміг втрутися і перебити. Бараку Обамі в почутті гумору не відмовиш. Вчора Обама полетів в Чикаго, щоб проголосувати – розпочати дозволене у США дострокове голосування. На дільниці президента попросили показати документ з фото. Обама, звісно, пред'явив і перепросив, що "фото старе, тому на ньому він ще не такий сивий". Коли жінка перепитала, чи впорався президент із заповненням необхідних документів, той сказав "Так, інакше б я справді осоромився б". Сполучені Штати країна особлива. Не тому, що велика й впливова. Якщо тут не жити, весь час здається, що все довкола десь вже бачив. І справді, геть усе, що будь-коли показували в американських фільмах – правда. Чи це блокбастер, вестерн, фільмі жахів, занудна мелодрама, погана американська комедія, дешева американська комедія чи погана й дешева американська комедія. Реальність надто кінематографічна, тож до багатьох речей часом складно ставитися без іронії.

Напередодні потрапила на присвячений виборам брифінг-сніданок для корпоративних спонсорів у консервативний think-tank. (Аналітичні інститути чітко поділяються за вподобаннями.) Цей – із тих, де досліджують переваги вільної економіки і доводять, як Америка покликана врятувати світ. Прийшла на запрошення керівника однієї з вашингтонських фінансових консалтингових фірм, щоб почути республіканців. У залі з великою кількістю екранів відповідна публіка – заможні помічники заможних людей, які потім мають переповісти босам, чому Ромні переможе.

У поважного чоловіка, що сидить на сусідньому стільці на бейджі написано "Ротшильд".

"А який у вас пароль до Інтернету?" – перепитую в організаторів аналітичного центру, де вивчають, як зробити цей світ вільнішим. Заледве стримую посмішку. "Як? "Road to Freedom", "дорога до свободи"? Ви серйозно?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.