Американський політтехнолог: ''З 15-ти країн, де я працював на виборах, українські – найбільш цинічні''
Американських політтехнологів запрошують консультувати виборчі кампанії по всьому світу. В останній українській аналітики й іміджмейкери з США працювали з різними політичними силами, в тому числі протилежних переконань. Мій співрозмовник у цій сфері 20 років, і долучився до роботи в передвиборчих штабах у 15 країнах: від Греції до Гани (однієї з найпросунутіших країн Африки) та Камбоджі. У 2008-му був задіяний у кампанії Барака Обами. Цього року, як і на президентських виборах у 2010-му, давав поради українським політикам. Відсутність імені не заради зайвої таємничості. Політичні технологи та іміджмейкери мають надто близький доступ до політиків. Їх би не наймали, якби вони відкрито говорили про своїх клієнтів. Тому в розмові нічого сенсаційного. Це насамперед спостереження.
"Нам надзвичайно складно на щось впливати, адже більшість важливих рішень приймаються за закритими дверима. Для того, щоб щось виправити ми мали б знати, яка в політика мета, яке завдання. Українські політики мало кому довіряють навіть зі свого оточення. З командною роботою складно. Обмежене коло людей бере участь у розробці стратегії, рішення змінюються хаотично. Часто важко зрозуміти, хто саме приймає рішення. Тому доводиться реагувати останньої миті.
Ще одна хиба багатьох у тому, що вони зосереджені винятково на ході боротьби і навіть зі своїми виборцями говорять про процес, а не суть. Ми казали – не кажіть про те скільки місць у Раді хочете отримати. Цього не можна робити. Людям не важливо скільки матимете мандатів, вони хочуть знати, як зміниться їхнє життя. Чим більше ви говорити про процес, тим більше дратуєте населення.
Я дуже люблю вашу країну, але як не прикро визнавати, що вибори в Україні цінічніші, аніж деіне. Думаю на те є низка причин: по-перше, після Помаранчевої революції, люди геть зневірені. По-друге, своє робить радянський спадок, коли вибори формально проводилися, але нічого не означали. Найголовніше через численні порушення під час кампаній, які дискредитували сам процес, як от підкуп, використання технічних кандидатів. Я не знаю де ще люди настільки не довіряють політикам. Це повинні мати на увазі ваші нові політики-спорстмени. З тієї самої миті, як вони обрали політичний шлях, усі їхні минулі здобутки нічого не варті. Якщо населення любило Шевченка й Кличка спортсменів, то Шевченко й Кличко політики – геть інша річ. До них так само ставляться з недовірою, як до решти.
Помаранчева революція стала втраченою можливістю. У цьому чимало вини Тимошенко та її оточення. Юлія страшенно зневажала Ющенка. Її просили "сховай свою огиду, забудь, не звертай уваги". Зрештою тоді українці ще не так погано ставилися до Ющенка, а просто не вірили у його спроможність щось робити. Тимошенко пояснювали, чим більше його критикуєш, тим гірше для тебе. Хай як добре до тебе ставляться, людям не подобалися їхні сварки. Вона ж позиціонувала себе, як жертву. Врешті стала нею. Трагедія Тимошенко в тому, що вона має своїх прихильників, які мало не моляться на неї, але не отримала нових. Янукович так само був дурнем, що посадив Юлю, тоді як після програшу в 2010-му її кар'єра майже була завершена. Янукович ненавидів її до смерті. Йому так само радили не звертати уваги на Юлю, просто ігнорувати. Він все одно захотів будь-що помститися.
Люди по всьому світу не люблять політиків й тих, хто на них працює. Кажуть, ви маніпулятори. Це не зовсім правда. У сімдесяті вийшов фільм з Робертом Редфордом під назвою "Кандидат". За сюжетом кандидат в Сенат був людиною випадковою. Його навчили говорити, контролювали кожен крок, і він зрештою переміг. У фіналі цей сенатор міркує, хто він є насправді, і що він взагалі робить? Але це фільм, а в житті таке трапляється рідко. Так, будь-яка кампанія створює певну телевізійну реальність. Завдання політтехнолога не створити щось з нуля, а визначити переконання політика, зрозуміти, як людина, з якою ми працюємо, діятиме у тій чи іншій ситуації. Потім, ми дізнаємося, що з того подобається виборцям, а що ні. Ми намагаємося максимально підсилити найкраще й затонувати найгірше. Та нічого не змінюємо. Наприклад, у США Мітт Ромні постійно змінює свою позицію, скажімо щодо абортів, намагається бути більш консервативним, аби догодити електорату. Та люди все це бачать, їх не просто обвести навколо пальця. Багато хто пробував, але мало в кого вдавалося. У вашому випадку подивіться на результат Наталі Королевської. А її кампанія коштувала неймовірних коштів.
Загалом у виборах, де б ті не відбувалися, важать три речі. Перше – це доступ виборця до інформації кого підтримати. Друге – це можливість безпечно дістатися до дільниці, а також проголосувати таємно. Наприклад, у випадку з камерами спостереження на дільницях в України. Так, для більшості українців це нововведення не видалося надто важливим, тоді як в селах чимало старих людей справді думали, що це спосіб простежити за їхнім голосом. Ми це аналізували. Третє – суть виборів полягає в тому, щоб люди, котрі програли – програли насправді, я не маю на увазі фальсифікації, сприйняли свою поразку. Якщо цього немає, то все це не має сенсу."
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
