На що чекати Україні після виборів у США

Від результату виборів у США відношення до України не зміниться, – так кажуть у Вашингтоні і демократи, і республіканці. Джордж Буш молодший продовжував політику Білла Клінтона, Барак Обама не зрадив принципам Джорджа Буша. У будь-якому разі стосунки стануть більш напруженими, а про впровадження персональних санкцій, про яке навряд чи йшлося ще рік тому, говорять серйозно.

Пряники не працюють, а батіг?

"Україна не є демократичною державою" – погодилися і в Конгресі, і в Сенаті і демократи, і республіканці. Парламентська кампанія додала чимало нових аргументів. Варто зауважити, що ще у 2004-му у США зрозуміли, що вибори не робляться у день голосування, тому почали спостерігати за процесом за 3-4 місяці.

Українське питання вийшло з площини геополітики й привернуло увагу тих, хто досі не мав інтересу до нашого регіону. Автор резолюції щодо України сенатор Ричард Дурбін (демократ із Іллінойсу – рідного штату Барака Обами) насамперед цікавиться правами людини, і для нього мало значення ув'язнення Тимошенко.



Список Магнітського по-українськи

"Метод пряників не працює. У США зрозуміли, що час переходити до серйозніших дій," – погоджуються обидві великі партії.

Формально про реакцію на вибори українські, подальші дії США, вплив американських виборів на Україну, я говорила з президентом "Freedom House" Девідом Кремером, який в адміністрації Джорджа Буша відповідав за Східну Європу, а також Стівеном Пайфером – провідним дослідником Brookings Institute – одного з найважливіших аналітичних центрів, наближеного до демократів і нинішнього Держдепартаменту. Аналітичні дослідження, які проводять ці інституції – серйозне джерело інформації про Росію й Україну для сенаторів, конгресменів та американських чиновників.

Обидва інтерв'ю я готувала для іншого видання, тому не можу цитувати. Утім риторика і Кремера, і Пайфера виявилася несподівано жорсткою. Екс-посол в Україні Пайфер відомий дуже дипломатичними формулюваннями, які рідко розходяться з офіційною позицією Державного департаменту. І він запевнив у серйозності розмов про санкції щодо окремих українських політиків, причетних до порушення прав людини, за аналогією "списку Магнітського". Ще кілька років тому подібні інструменти видавалися надто радикальними. Сьогодні про це говорять як про справу часу.

"Список Магнітського" передбачає відмову в американських візах російським чиновникам, винним у смерті адвоката Сергія Магнітського, що загинув у російській в'язниці. Йдеться про арешт закордонних рахунків та власності. Арештовувати є що. З дрібних прикладів – тільки у ньюйоркському Plaza building квартири мають чимало депутатів Держдуми. Поки "список Магнітського" – це адміністративний метод, який вже впровадила й Велика Британія. Голосування в Конгресі перетворить його на закон. Тоді як законопроект Сенату передбачає, що до відповідальності можуть бути притягнуті й громадяни інших країн, причетних до порушення прав людини. Прийняття закону можливе й цього тижня, а може відкластися. Річ у тім, що "акт Магнітського" мав би прийти на зміну поправці Джексона-Вєніка, котра з 1974-го забороняє сприяти в торгівлі країнам, які обмежують право на міграцію. Демократи хочуть скасувати поправку якомога швидше, адже вже майже три місяці пройшло відколи Росія вступила до СОТ. Тоді як республіканці вважають, що Дженіка-Вєніка відміняти не можна. Тож справа затягується.

Український слід

"Вашингтонська бюрократична машина потужніша за будь-яку адміністрацію і президента", – пояснюють старожили, які працюють у Вашингтоні ще від часів Рейгана. "Політика США щодо тієї чи іншої країни не залежить повністю від особи Держсекретаря і навіть його команди". Кардинальні зміни стаються лише у виняткових ситуаціях – 11 вересня, вторгнення в Ірак чи Афганістан.

Конкретні особи в команді політика можуть мати опосередковане значення і привернути більшу увагу до того, чи іншого питання. Голова Держдепу Хілларі Клінтон добре обізнана з Україною ще відтоді, як була першою леді. Окрім того, колишня Chief of Staff – керівник апарату Першої леді за часів президентства Клінтон має українське коріння. Меланн Вервеєр сьогодні спеціальний представником США з прав жінок. Її вважають однією з найближчих осіб Хілларі Клінтон. Як звертають увагу, неформально "українське питання" присутнє у дискурсі Голови зовнішньополітичного відомства не один рік.

Людину в середовищі Ромні, яка б відстоювала інтереси України, ніхто не назвав. Люди, котрі найгучніше виступали щодо вступу України та Грузії до НАТО були з команди Джорджа Буша. Звісно, є екс-кандидат в президент сенатор МакКейн (той котрий в очах у Путіна бачить лише три літери "КДБ"). Час від часу заходить мова про ще одну впливову американку у колі республіканців, яка має українське походження, – Полу Добрянськи. Вона, як і МакКейн, – представниця "школи яструбів," котрі як і в часи Холодної війни наполягають на винятковій ролі ЄС, НАТО, Австралії і перевірених демократичних союзників в Азії. З 2001 по 2009 рік Пола була заступником Держсекретаря США щодо міжнародних справ. Але пані Добрянська має дуже широку сферу інтересів – від Тибету до Ірландії, і на справах українських не фокусувалася.

Хто замість Хілларі?

Хілларі Клінтон ще чотири роки тому заявила, що обійматиме посаду голови зовнішньополітичного відомства лише протягом одного терміну. Надто виснажлива ця робота. Хто очолить Держдеп після неї – одна з найбільших кадрових загадок. Клінтон з тієї групи в адміністрації Обами, яку так само можна назвати євроатлантистами. Їхні погляди мало різняться від республіканців (ЄС, НАТО, просування демократії), але риторика менш агресивна. Таку ж позицію займає віце-президент Джо Байден, що лишається на другий термін, і найбільш ймовірний кандидат на посаду Держсекретаря Джон Керрі. Керрі – екс-кандидат у президенти, голова комітету з зовнішніх відносин. Сенатор Керрі дав шанс Бараку Обамі виступити з промовою на Конгресі Демократичної партії 2004-го. Після неї засяяла зірка Барака Обами. Відзначають й особливу допомогу Керрі під час підготовки нинішнього президента до дебатів. От якщо Керрі залишить сенат, то він звільнить місце для республіканця.

Відношення Керрі до України опосередковане. Згадувалося, що під час виборчої кампанії у 2004-му Керрі вимагав від Джорджа Буша більш критичного ставлення до подій в Україні. До речі, під час цієї кампанії республіканці не критикували Обаму за роботу його команди в українському напрямку.



Претендент номер два – Сюзан Райс – посол США при ООН. Райс – людина Обами. Вона мала чудові шанси стати Держсекретарем, але припустилася помилки. У перші дні після атаки в Бенгазі, під час якої загинув посол США, Сюзан Райс заявила, що причиною заворушень у Лівії став фільм "Невинність мусульман", а не спланована терористична атака, як з'ясувалося потім. Така обмовка може коштувати їй одного з найголовніших крісел США. Сюзан Райс – представниця іншого крила в адміністрації Обами. До якої так само належить радниця Обами Валері Джарретт, з котрою Обама знайомий ще з 1991-го року. Вони з Райс бачать майбутнє у країнах БРІК – Бразилії, Індії, Китаї. Вважають, що світ змінився, Росія не є великою загрозою, не варто гаяти багато часу на Європу, тоді як майбутнє за Африкою, Латинською Америкою та Азією. І навіть, якщо Сюзан Райс не обійме посаду, господар Білого Дому дослухатиметься до неї та Джарретт.

Україна – не Росія

У Вашингтоні представники обох таборів заперечили те, що на україно-американські відносини дивляться винятково у російському контексті. В різні часи США мали хороші стосунки з Росією й гірші з Україною, кращі з Україною – гірші з Росією. Так само заперечили, що критичне ставлення до Росії з боку антикомуністів республіканців автоматично означало б жорсткіше ставлення до чинної української влади чи те, що через бажання дошкулити Кремлю Вашингтон готовий пробачити українцям будь-що.

Американські росіяни

Думку про те, що напружені стосунки з Кремлем принесуть більше користі розвитку демократії в Росії поділяє чимало росіян у США. Вони погоджуються з "яструбами" з республіканської партії в тому, що політика "перезавантаження" не спрацювала, що Обама помилився зробивши ставку на Мєдвєдєва, а бажання США не вказувати, а домовлятися Москва сприймає як слабкість.

Таку думку, наприклад, поділяє й син Михайла Ходорковського Павло. Він мешкає у Нью-Йорку, де очолює "Інститут сучасної Росії". Для Павла один з найважливіших показників – це ухвалення закону про "Список Магнітського". Павло вірить, що за республіканців, шанси на прийняття були б більшими.

Утім, однозначності і тут немає. Деякі люди в ліберальних російських колах попри критичне ставлення до Путіна вірять, що вважати Росію головною загрозою – справа минулого, тому "складніша політика" Обами безпечніша для сучасного світу. Ліберальні американські видання, як от The New Yorker чи The New York Times у своїх редакційних матеріалах називають Обаму політиком 21-го сторіччя. У це поняття вони вкладають і його політику "м'якої сили" і бажання домовлятися.

Багатьох співрозмовників я також просила абстрагуватися від українських чи російських справ, а пояснити, яка зовнішня політика США в інтересах усього світу. Це питання зазвичай викликало паузу і тих, хто підтримував зовнішню політику республіканців щодо Росії. Гучні заяви зроблені адміністрацією Буша під час російсько-грузинської війни не принесли особливої користі Грузії та не змусили Росію відступити. Попри непросту ситуацію на Близькому Сході успіх Арабської весни порівняно з провальною війною в Іраку очевидний. Інше питання, якщо б Республіканці прийшли до влади, то стосунки США на Близькому Сході погіршилися. І, якщо раптом, США взялися виникла ще одна точка напруження, то навряд чи в адміністрації був би час перейматися Україною, а приводів домовлятися з Росією, а можливо, йти на більші поступки, стало б більше. Водночас сьогодні серед Республіканців все гучнішими стають голоси представників партії Чаювання – крайньо правих, які закликають Вашингтон займатися винятково внутрішніми справами і не розмінювати час на допомогу іншим країнам. Хоча вважається, що Обама м'який щодо Кремля, на посаду посла у Москві відрядив одного з найцікавіших дипломатів, котрий коли-небудь працював у Росії. Майкл Макфол – колишній радник Обами з питань нацбезпеки – так само його людина. Макфол – особисто рекомендував Навального на навчання у Єльський університет. У вісімдесяті вчився у Ленінграді та Москві. Вільно говорить російською, вважає себе спеціалістом у справі розвитку демократії і боротьби з диктатурою, і не боїться висловлюватися недипломатично.



Авеню Массачусетс у Вашингтоні тягнеться майже впродовж 4 кілометрів. По обидва боки розташовані посольства сотень держав – майже усіх країн світу. І в кожному працюють над тим, щоб якось привернути увагу Держдепу. У мемуарах посол Швеції, чия дружина була туркенею, згадує, як важко було пояснити своєму урядові, що до Швеції тут нікому справи немає. Часом здається, що в Україні стосунки зі США розглядають в контексті написаної 15 років тому книги "Велика шахівниця". У ній Збігнев Бжезинський наполягав, що Росія можлива як імперія лише разом з Україною, без України Росія буде ставати все більш азійською і продовжить втрачати своє значення як світова наддержава. Це мало б означати, що Україна надто важлива країна і США готові на все, аби утримати її в сфері свого впливу, незважаючи на те, що відбувається в середині країни.

Сьогодні ж, і республіканці, і демократи зізнаються, що порівняно з відносинами із Китаєм, справами довкола Афганістану чи Ірану, Україна не є пріоритетом для США. Київ не зміг пояснити Вашингтону в чому найбільша вигода від співпраці з Україною. Ані владі, ані опозиції за ці роки не вдалося переконати у своїй важливості. Але це жодним чином не завадить впровадженню санкцій щодо конкретних громадян України незалежно від партійної приналежності голови Білого дому.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.