Полон і втеча Анхар Кочнєвої. Що можливо підтвердити
Після п'яти місяців сирійського полону Анхар Кочнєвій вдалося втекти. На перший погляд, в історії чимало запитань і невідомого. Утім, на більшість питань – є прості відповіді.
Від листопада минулого року під час підготовки статей та сюжетів для різних українських ЗМІ мені довелося спілкуватися з багатьма джерелами в Україні, Росії, Сирії. З друзями, родичами, колегами; з тими, хто співпереживав Анхар, та тими, хто був з нею у сварці; з тими, хто працював з нею в Росії та Сирії, і тими, хто украй критично ставився до її діяльності; з тими хто напряму займався її звільненням, і тими, хто певний час тримав її у заручниках.
Матеріал про те, хто така Анхар Кочнєва, чому залишила родину і перебралася до Сирії, чому змінила ім'я, на кого і на яких умовах працювала, яке громадянство мала і чому довкола її постаті стільки суперечностей, я готувала для наступного номеру українського видання "Esquire", який вийде друком наприкінці тижня.
Зважаючи на величезну кількість здогадок, домислів, деякі речі варто окреслити вже зараз, як і подробиці, які було погоджено озвучувати лише після її звільнення.
Полон. Анхар Кочнєва усі 5 місяців перебувала в полоні у сирійських повстанців поблизу міста Хомс. Цьому є чимало підтверджень, зокрема серед джерел наближених до тих, хто займався її звільненням з українського боку. Це стверджували й джерела різних російських воєнних кореспондентів, які працювали в Сирії і мають гарні зв'язки на місці. (Журналісти телеканалів і незалежних видань.) Про це твердили й сирійці, зокрема й ті, хто не завжди позитивно відгукувався про Анхар. Одразу після викрадення в жовтні Кочнєва перебувала у доволі відомому підрозділi, який мав намір обміняти її на шістьох опозиціонерів. Утім, на тому етапі на зв'язок з ними не вийшли. Ватажки нібито зрозуміли, що Україна не є стороною, яка може впливати на уряд Асада у звільнені в'язнів. Більш того: у той час інтерв'ю з Анхар в полоні вдалося взяти продюсерові одного з відомих західних видань. Утім, редакція прийняла рішення не публікувати матеріал, щоб їх не звинуватити у надто тісних контактах з викрадачами людей. Інформацію про те, що Анхар досі перебуває в заручниках джерела з Сирії підтверджули ще тиждень тому.
Перемовини. У жовтні Анхар передали/відбило/перекупило інше – менш відоме угруповання капітана Абу Джандаля. Саме з ним протягом останніх 5-ти місяців не без перерв, не без пауз, не без буксування, але велися перемовини, які час від часу заходили в глухий кут. Уперше на Абу Джандаля вийшли люди близькі до ООН. Відомо, що саме він давав можливість Анхар телефонувати рідним. Утім, останній такий телефонний зв'язок відбувся в листопаді. Відтоді командир загону категорично і без чітких пояснень відмовлявся її показувати. Це й було причиною сумніватися, що Анхар досі знаходилася в його руках. Саме Абу Джандаль спершу вимагав 50 мільйонів, потім 5 мільйонів, а потім 300 тисяч доларів викупу, не пропонуючи чіткого механізму передачі коштів. Саме Абу Джандаль, а не родичі, ініціював звернення до Рамзана Кадирова, аби той втрутився у хід перемовин. На це президент Чечні відповів: "Ко мне никто официально не обращался за помощью. Не было официальных или неофициальных просьб из МИДа. Мне неизвестны детали происшествия, кто организатор и исполнитель похищения Кочневой."
Утім, як повідомляють джерела, на якомусь з етапів Анхар потрапила в руки до ще менш відомого і серйозного угруповання. За різними версіями, насамперед через те, що виявилася не такою важливою, як здавалося. Як пояснюють сирійські журналісти: практика передачі/перехоплення/перекупу заручників у Сирії існує.
Втеча. Кочнєва знаходилася увесь час у сільській місцевості поблизу Хомса, який є одним з найгарячіших місць конфлікту. Сирійці уточнюють: втеча в умовах хаосу громадянської війни не така вже малоймовірна. Невеличкі загони нерідко втрачають контроль над територією і ледь контролюють власні життя, не те, що заручників.
Варто зазначити, що Анхар таки утримували сирійці, а не іноземнi торговці людьми, які заробляють на викраденні людей. (Час від часу висловлювалася й така версія).
Інформацію про те, що Анхар вдалося вийти з будинку, коли там не було охорони, пройшовши 15 км горами, підтверджують й інші джерела. Про це Кочнєва сама розповіла під час розмови журналістові ТСН, з яким працювала у Сирії минулого року. http://tsn.ua/video/video-novini/ukrayinka-anhar-kochneva-vtekla-vid-siriyskih-boyovikiv.html?type=2
Інформацію про втечу оприлюднив її чоловік Дмитро Петров, якому спершу зателефонували сирійці, потім українські дипломати, а згодом і сама Анхар. Чи мала Кочнєва підтримку під час своєї втечі? Існує й така інформація.
Громадянка К. Історію Анхар не так важко розплутати. Подробиці, знову ж таки маю залишилити для матеріалу в "Esquire". Поки ж наведу одну неопубліковану деталь. Одна з найпопулярніших тем в українському Інтернеті – ймовірна співпраця Кочнєвої з російськими спецслужбами. Про те, чи могла Анхар бути бодай чиїмось агентом краще пояснювали ті, хто знав її багато років. Висновки робити читачам. Історія про шпигунство ґрунтується на єдиному зробленому в полоні зізнанні, яке, в свою чергу розвалюється. Наприклад, у відеозверненні Анхар повідомляє: "Во время взрыва в здании Генштаба, в Дамаске, Сирия, 26 сентября была внутри здания, там было важное собрание, там также была переводчиком". У її щоденнику – запис, що того дня працювала з Першим каналом, а отже не була в Генштабі, куди б її просто не допустили б.
"мы победили
26 сент, 2012 в 15:11
только что пришла – 4 часа под шквальным огнем с 1 каналом
вечером у них смотрите репортаж
а я потом более подробный выложу
надо немножко отдохнуть: не спала не ела не сидела"
Власне ось відео, яке знімала Анхар того дня:
Корреспондент Першого каналу Олексій Сонін підтвердив: "Анхар действительно пролежала с нами под каким-то парапетом на подступах к зданию, мы вместе пробирались к месту терракта." Це – сюжет. http://www.1tv.ru/news/world/216377
І таких деталей чимало.
Сьогодні Анхар має з'явитися у посольстві України в Дамаску. Звісно, до неї чимало запитань. Від Анхар хотілося б почути відповіді по суті, які в умовах "секретності операції" дали б зачепки, щоб і далі працювати з інформацією і розібратися в ситуації. Хотілося б почути її, а не чоловіка чи маму, які мусять розповідати, чи "щасливі вони". Дізнатися не про те, чим її годували і як ставилися до бранки, а хто саме утримував Кочнєву, чому перемовини затягувалися, чи була шанси звільнитися раніше? Якщо так, то чому полон тривав так довго? Чому від листопада про неї не було ані звістки і жодне з угруповань, яке претендувало на неї понад три місяці не давало змоги почути її голос? Власне, як їй вдалося зберегти телефон?
Хоча й це не настільки важливо. Головне, що Анхар Кочнєва жива.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
