13 березня 2008, 09:02

Що стоїть за німецькими аргументами проти надання Києву ПДЧ

Спочатку про позицію очільників німецького уряду:

"Країна мусить набувати членство в Альянсі тоді, "коли серед населення є значна підтримка членства в НАТО, а не тоді, коли цього прагне лише керівництво країни", – відзначила канцлер Німеччини. Раніше скепсис стосовно перспектив України та Грузії щодо приєднання до Плану дій з набуття членства в НАТО висловлював міністр закордонних справ Німеччини Франк Вальтер Штайнмайєр. За статутом, Альянс зобов'язаний виступити на захист свого члена, якщо тому загрожує небезпека. У Грузії таким вогнищем є Абхазія і Південна Осетія, в Україні може стати Крим, тож цим країнам потрібно спершу потурбуватися про залагодження ситуації в себе вдома і тільки потім подавати заяви на вступ до НАТО, вважають у німецькому МЗС".





До НАТО Київ ще не вступає, але тим не менше розберемо ці аргументи. І почнемо з досвіду самої Німеччини.

Коли ФРН приєднувалася до НАТО у 1955 р. за канцлера Аденауера, опозиційні тоді соціал-демократи звинувачували його в тому, що він увічнює розкол Німеччини і були категорично "проти". Але нейтральна Німеччина викликала небезпечний для її сусідів, і самих німців "привид Рапалло". Пройшло трохи часу, і соціал-демократи змінили свою позицію.

У 70-хх рр. СРСР розмістив ракети середньої дальності, націлені на Західну Європу. Коли ж у відповідь почалося розміщення в Західній Європі відповідних американських ракет, ліві і зелені, насамперед німецькі, проводили масові демонстрації проти. Їх підтримувала радянська пропаганда (і не тільки пропаганда...). А рішення про розміщення ракет у ФРН було прийнято... урядом соціал-демократів, колишніх противників НАТО.

Ще в кінці 70-х рр., тобто під час "холодної війни", найбільша комуністична партія Західної Європи – італійська – виступила за збереження членства Італії в НАТО. Згодом змінили позицію на позитивну до НАТО і німецькі зелені, і голлісти у Франції. Серед нових членів НАТО якраз інформаційна кампанія змінила ставлення населення у Словаччині та Болгарії.

Тому відсутність єдності серед політиків і населення навряд чи є аргументом проти ПДЧ. Інша річ, що розмови про "переформатування коаліції" або "ситуативну більшість" (в якій чільну частину можуть складати учасники северодонецького шоу)? не додають в очах Заходу аргументів для підтримки ПДЧ. Тому найкращим аргументом з українського боку за ПДЧ буде єдність Президента, уряду, коаліції. І не тільки в питанні ПДЧ, а і в широкій програмі демократичних перетворень в країні, обіцяній виборцям на дострокових виборах.

У свою чергу Захід добре знає, що ПДЧ якраз і є інструментом змін, внутрішніх реформ, і він надається не під конкретну людину чи навіть політичну силу. В тій же Македонії чи Албанії проблем було не менше, а може й більше. Македонія мала внутрішні проблеми з албанцями які вимагали автономію, що ледь не переросли у громадянську війну, але ПДЧ їй надали. Греко-турецькі суперечки також відомі, зокрема навколо розколотого Кіпру. А тероризм у Країні Басків в Іспанії? І якраз членство в НАТО перешкодило тому, що гострі суперечки між Грецією і Туреччиною не переросли в конфлікт, а а перспектива приєднання до ЄС і НАТО сприяли тому, що Іспанія впевнено пройшла шлях від франкістського режиму до демократії.

На цьому тлі згадки німецьких дипломатів про Крим не можуть не викликати подив. Крим на відміну від Балкан є прикладом мирного залагодження проблем (які, до речі, дісталася Києву в спадщину від СРСР) і це відзначено всім міжнародним товариством. Натомість нагнітали ситуацію в Криму заклики російських політиків. Але тоді питання з Берліну має бути адресоване не Києву, а Москві.

Тому ці аргументи "проти" виглядають лише як привід. Від часів дружби Коля і Горбачова (який погодився на об'єднання Німеччини) Росія продовжує лишатися потужним чинником в німецькій політиці, а поставки російських енергоресурсів посилюють цю зацікавленість (над чим потужно попрацювали Шрьодер і Путін). Це те, що західні політологи називають "Russia first approach". Часи, звичайно, змінюються, і в Берліні вже є багато політиків і експертів, які розуміють, що такий підхід є однобічний. Але, як бачимо, роботи тут ще багато. І долати його треба обопільно, і з Берліна, і з Києва.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чи претендувати Україні на частку спадщини CРСР в країнах ''Глобального Півдня''?

У межах Другої міжнародної конференції "Crimea Global. Understanding Ukraine through the South" 21-22 листопада (організованою, зокрема, Офісом Кримської платформи") відбулася дискусія "Радянська спадщина в країнах Африки, Азії та Латинської Америки: чи повинна Україна претендувати на її частку?"...

Навіщо повторювати російське ІПСО про "далекобійні" ATACMS?

Росіяни говорять про застосування Україною "далекобійної" зброї і "належну" відповідь. Світові ЗМІ це перекладають як long-range missiles. До нас це знову вертається уже з посиланням на солідні західні видання, ми ж любимо посилатися на них...

Що там із "Кримською декларацією", прийнятою адміністрацією Трампа 2018 р.?

Радник Трампа: Зеленський має представити реалістичне бачення миру, Криму більше немає. Щоправда, за кілька годин команда Трампа дезавуювала ці твердження, зазначивши, що це був радник саме під час виборчої кампанії, отож він не має жодних повноважень робити такі заяви...

Опитування у 30 країнах: хочуть перемоги України і лідерства США

Оригінал на НВ 4 листопада британській The Economist опублікував результати опитування міжнародної кампанії GlobeScan, проведеного у 30 країнах світу (в кожній країні опитували по 1000 респондентів)...

Три несподіванки з опитування до Дня Незалежності

Оригінал – НВ 8-15 серпня Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова провів загальнонаціональне опитування...

"Історичні" вибори у Мексиці: "каральне голосування" та вплив на Україну

ОЛЬГА ВОРОЖБИТ, ОЛЕГ САБУРА: Оригінал "Тиждень" 2 червня у Мексиці відбуваються загальні вибори, які незалежно від результатів вже можуть вважатися історичними...