Цинізм науковця Литвина
Коли п. Литвин заявив 7 травня, що Київський університет ім. Шевченка було втягнуто у велику політику ще за часів прем'єрства Януковича, бо тоді розпочалося протистояння між Кабміном та Президентом, він дещо помилився. Невиправдане втягування Університету в політику на боці "сильних мира сего" сталося тоді, коли Литвин (тодішній глава Адміністрації Президента Кучми) очолив виборчий список блоку "ЗаЄдУ", а N5 списку став ректор Університету В.Скопенко. Те, що Литвин тривалий час розглядав Університет як запасний аеродром для себе, говорили давно, і саме тоді, коли він був главою президентської адміністрації, Університет і отримав особливий статус серед інших навчальних закладів.
7 травня Литвин також заявив, що університет має стати українським Гарвардом. Але ж, мабуть, не тоді, коли Литвин лишається головою Наглядової Ради Університету і зав. кафедрою. Бо плагіат і "Гарвард" – несумісні речі. Про наукову недобросовісність Литвина писалося неодноразово різними виданнями.
Однак моя узагальнена стаття від 24 квітня на цю тему (з усіма необхідними посиланнями на попередні матеріали) "Плагіатор очолив Київський університет. Тимчасово?" провисіла на сайті "Обозревателя" лише добу з хвостиком. Потім зникла – навіть з архіву. Але і за це "Обозу" – спасибі, бо з розміщенням цієї статтті я мав проблеми. Цікаво, що стаття яка висіла поруч – "Хатинки Литвина" – лишилася. Виглядає, що звинувачення в плагіаті для чутливої душі Володимира Михайловича виявилися болючішими. Так само як і парафраз на тему "Служил Гаврила хлебопеком..."
І оскільки до мене було багато звернень, де все-таки можна прочитати статтю, ставлю її в блог УП (вона також висить на сайті Школи політичної аналітики). Якщо інші ЗМІ будуть готові до її розміщення або використання наведених фактів – чудово, суспільство від цього лише виграє.
ПЛАГІАТОР ОЧОЛЮЄ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ. ТИМЧАСОВО?
24 квітня 2008
11 квітня було оголошено про усунення Президентом з посади ректора Київського національного університету ім. Т. Шевченка давно критикованого, одіозного В.Скопенка і призначення в.о. – тимчасово, до виборів – колишнього помічника Скопенка, а нині академіка, голову Наглядової Ради Університету В.Литвина. Правова обгрунтованість цих дій (і звільнення, яким Президент скасовує укази свого попередника, і нове призначення) викликала багато запитань. Але в даній статті ми хочемо поговорити про інше, а саме: про моральну обгрунованість подібного рішення.
Литвин-політик на даному етапі "знайшов фішку" у тому, що він – і не більшість, і не опозиція. Він палко критикує всіх, хто довів країну до кризи, і закликає оновити владу. Хоча п. Литвин "плоть від плоті" нінишньої влади, починаючи від часів, коли він працював в ЦК КПУ (1989-91), а потім став помічником Президента Кучми (1994), згодом – главою його адміністрації (1999-2001), фігурував у "касетному скандалі", а у 2002 р., згідно з планами тодішнього керівництва, пересів в крісло спікера парламенту. Тепер з телеекранів і шпальт газет він виступає в ролі своєрідного морального авторитета. Наголошую: не як політик (у цьому випадку суспільство має право знати його точку зору), а саме в ролі науковця, інтелектуала.
І оскільки Литвин тепер може очолити (і не тимчасово, а постійно) провідний вуз, поговоримо про нього саме як про науковця.
Публічні розвінчування
Іронія долі полягає у тому, що автор має розум, освіту, добре перо. От і викладав би власні думки. Натомість неодноразово ловиться на "запозиченнях". Про перший відомий мені випадок такого запозичення з вже надрукованих джерел я написав приватний лист Литвину (тоді ще доценту) у 1992 р. Пан Литвин був обурений, і сказав, що цього не могло бути ніколи – просто співпадіння слів.
Але потім відбувся міжнародний скандал. 19.01.2002 у газеті "Факты" було надруковано статтю: "Гражданское общество: мифы и реальность", яка фактично виявилася перекладом (!) іншої статті – віце-президента Фонду Карнегі Томаса Карозерса. Ось що говорить сам Карозерс в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" від 02.02.2002:
"Він (Литвин) використовував матеріали моєї статті без дозволу на це. Це є порушенням законів про інтелектуальну власність (копірайт). Але, ще більше мені шкода, що мою статтю було перекручено. У своїй статті я поставив декілька відвертих питань про громадянське суспільство, але він її перекрутив, щоб атакувати громадянське суспільство".
Литвин цей "казус" фактично визнав, пояснивши, що це був хід, спрямований на те, щоб побачити реакцію суспільства (така собі постмодерністська містифікація "за Литвином"!). Та й, мовляв, всі ж розуміють, що матеріали збирають помічники, от і трапилося... Скандал не завадив Литвинові залишитися N1 у списку "За Єдину Україну" і невдовзі стати спікером Верховної Ради.
А за кілька років – наступний скандал: переписування (з помилками!) книжок відомих істориків Олексія Толочка і Наталі Яковенко, про що дізналася міжнародна аудиторія одного із найінтелектуальніших українських видань – "Критики". Відомі історики не полінувались і порахували, що, перебуваючи на посаді глави адміністрації, Литвин опублікував 2000-го – 3; 2001-го – 8; на посаді спікера з 2002 по 2004 – 20 книг (!). Мабуть, мав час. Але це недивно, адже як зазначають Толочко і Яковенко:
"є всі підстави припускати, що п. Литвин стосунку до створення тексту своєї "Історії", тобто до сканування, ножиць і клею, не має. Це колективний продукт групи авторів, яка чомусь вирішила дати своєму творчому об'єднанню назву "Володимир Литвин".
Іронія в тому, що Литвин є ще й співатором книги "Охорона інтелектуальної власности в Україні" (2002).
Останній випадок, про який стало відомо, трапився два місяці тому – "запозичення" із інтерв'ю відомого російського вченого Сергія Капіци "Известиям".
"Служил Гаврила хлебопеком..."
Студентам екзаменаційна комісія не пробачає, якщо вони не вміють зробити у дипломі правильний бібліографічний опис. А Литвин ставить на тритомнику документів "Україна-2004. Події. Документи. Факти" своє прізвище, хоча студенти вже знають, що така людина є не автором, а упорядником (у тому що це саме збірка документів легко переконатися, адже академік повісив зміст на власному сайті).
Взагалі Литвин дуже ретельно збирає всі свої публікації. В розділ "наукова діяльність (повнотекстові публікації) " на тому ж сайті, підрозділ "книги, статті" включаються навіть "галузеві" привітання п.Литвина, напр. "Працівникам Державної санітарно-епідеміологічної служби", "Залізничникам України", "Бухгалтерам і аудиторам" "Працівникам машинобудівного комплексу", "Винахідникам і раціоналізаторам: [Привітання з Днем винахідника і раціоналізатора]" і так більше 40 разів. Ось фрагмент списку "книги, статті":
Працівникам архівних установ
Працівникам архівних установ України
Працівникам вугільної промисловості України
Працівникам державної геологічної служби
Працівникам державної контрольно-ревізійної служби
Працівникам Державної санітарно-епідеміологічної служби
Працівникам енергетичної галузі України
Працівникам житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення
Працівникам житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення України
Працівникам залізничного транспорту України
Працівникам засобів масової інформації України
Працівникам і ветеранам органів внутрішніх справ України
Працівникам і ветеранам Служби цивільного захисту України
Працівникам машинобудівного комплексу
Працівникам металургійної промисловості України
Працівникам митної служби України
Працівникам міліції України
Працівникам місцевої промисловості
Працівникам місцевої промисловості України
Працівникам музеїв і заповідників України
Працівникам органів місцевого самоврядування, самоврядним територіальним громадам
Працівникам освіти України
Працівникам пам'яткоохоронної справи
Працівникам податкових органів України
Працівникам пошуково-аварійних та аварійно-рятувальних підрозділів і служб Працівникам прокуратури України
Працівникам ракетно-космічної галузі України
Працівникам сільського господарства
Працівникам сільського господарства України
Працівникам соціальної сфери
Працівникам соціальної сфери України
Працівникам стандартизації та метрології
Працівникам статистики України
Працівникам сфери стандартизації та метрології
Працівникам та активістам Товариства Червоного Хреста України
Працівникам телебачення і радіо, галузі зв'язку та сфери інформатизації
Працівникам торгівлі України
Працівникам фармацевтичної галузі
Працівникам харчової промисловості України
Як не згадати "12 стільців": "Служил Гаврила хлебопеком (почтальоном) и т.д."...
Зверніть увагу, що є, наприклад, "Працівникам соціальної сфери", а є "Працівникам соціальної сфери України". Так само, як "Працівникам сільського господарства" і "Працівникам сільського господарства України". Мабуть в цих "наукових статтях" містилися концептуально відмінні і принципові речі.
Про кандидатську дисертацію "Деятельность Коммунистической партии Украины по совершенствованию подготовки преподавателей общественных наук (1966 – 1975 гг.) " і інші публікації на цю тему згадувать не будемо. Мало що писалось в ті роки. Навіть добре, що науковець відкритий для громадськості і не приховує своїх попередніх праць. Але в списку публікацій і горезвісна зплагіатована стаття "Гражданское общество: мифы и реальность". Навіть після скандалу Литвин включає її до списку своїх праць (!). Для чого "наганяти" кількість публікацій, адже всі мислимі наукові титули автор вже має? Просто заради довжини списку? Кого це може вразити?
Мовчання суспільства
Науковців за плагіат позбавляють звань. А Литвин стає віце-президентом Національної Академії наук і очолює секцію суспільних і гуманітарних наук у травні 2006 р. (при владі ще "помаранчеві", але Литвин, мабуть, отримує сатисфакцію за те, що не пройшов до парламенту). У цьому статусі донині керує Поповичем, Дзюбою, Жулинським, Ісаєвичем, Дашкевичем, Гейцем та ін.
На жаль, морального очищення суспільства після помаранчевої революції не відбулося. Це породжує зневіру. І це найгірше. Ця сфера не є економікою, не є постачанням енергоресурсів. Але може моральне очищення якраз і є найважчим.
Чим керувався Ющенко, призначаючи Литвина в.о. ректора? Перетягуванням Литвина на свій бік? Цілком можливо. Під час формування нинішньої коаліції відомий політолог, "близкий к секретариату президента" (як це постійно наголошує "Сегодня"), стверджував, що Литвин може виступити як "кандидат непомаранчевих еліт" аж на посаду Президента. Сенс поради полягав у тому, щоб Литвин до коаліції не входив! (тобто зробити її нестабільною і, відповідно, керованою ззовні). Зараз, за деякими повідомленнями, в обмін на посаду ректора Литвин може підтримати позицію Президента у Національній Конституційній Раді або в ході можливого переформатування коаліції. Політика є політика. Тут компроміси бувають вимушеними, незалежно віж морального обличчя людини. Але ж для чого ставити Литвина на посаду, яка передбачає виховання молоді?
Литвин – це символ того, що наука стала номенклатурною, в якій посади купуються і продаються. Як можна вчити студентів? Як їм пояснювати, що дипломи, дисертації не можна покупати, що плагіат і корупція караються? Мовчали академіки, обираючи Литвина у 2003 р. академіком після міжнародного скандалу, мовчали наукові інститути, якими він опікується в ролі віце-президента НАН України, мовчить команда Ющенка. Мовчать журналісти, а редактори ЗМІ надають йому трибуну. Литвин присутній в "Раді гарантів" проекту "Великі українці". З одного боку, Брюховецький, який справді створив некорумпований вуз, Мирослав Попович, з іншого – Литвин. Шкода також, що, обговорюючи новопризначення Литвина в опитуваннях інформагенцій, наші науковці і освітяни знову ж таки обційшли етичну невідповідність Литвина цій посаді. Вважають неважливим? Або просто не хочуть піднімати тему? Адже у кожного є родичі, яким поступати, захищатися, видавати книжку...
Чи будуть мовчати студенти і професура Київського університету? Литвин не має морального права ні бути ректором, ні очолювати Наглядову Раду університету чи просто кафедру. Чи скажуть нарешті академіки, що Литвин має принаймні піти з посади віце-президента НАНУ?
Олексій Гарань, випускник Київського університету, професор політології Національного університету "Києво-Могилянська Академія
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
