Мудрість Кравчука
Слухаючи вчора Леоніда Макаровича в черговому ток-шоу з приводу "газової війни", спіймав себе на думці: мені цікаво слухати його, ціную його аргументацію, більше того: на тлі базарних діалогів, які переповнюють ефір, він подає приклад, як коректно треба вести дискусію.
Роль Кравчука в українській політиці змінювалася, і ці зміни можуть бути навіть хрестоматійними для політика і історика, бо вони в цілому демонструють: до політика і державного діяча на різних етапах його діяльності не можна підходити з однозначною оцінкою – в житті все набагато складніше.
Опонент Руху, але він не побоявся вступити з ним у пряму дискусію. Кравчук фактично став першим головою українського парламенту (кілька днів Івашка не рахуємо), а отже він закладав основи парламентаризму, очолив "націонал-комуністів" і таки мирно привів Україну до незалежності. Саме тоді він довів ще раз, що для політика головне не те, що він говорить і проголошує, а як він досягає мети (на жаль, контраст з діючим главою держави). Перший Президент, який "між крапельками" вів молоду країну в складній міжнародній ситуації, створював атрибути і інститути нашої державності. І cаме таким він уже ввійшов в нашу історію. Незважаючи на те, що не були проведені потрібні реформи, номенклатура перефарбувалась і лишилась при владі, захмарною була інфляція, посилився кримський сепаратизм – все це не може перекреслити його досягнення в розбудові державності.
Кравчук ввійшов в історію і тому, що зміг визнати свою поразку на виборах 1994 р. Це був перший (і взагалі один з небагатьох випадків на теренах СНД). І це означало, що демократія в Україні почала працювати.
А от в кінці 90-х починається я б сказав, м'яко кажучи, більш неоднозначний етап в діяльності Кравчука. Він опинився в системі медведчуківської СДПУ (о). Перший Президент не мав ставати довіреною особою Г.Суркіса на виборах київського мера у 1999 р., він мав лишатися Першим Президентом. Під час виборів 2004 р. Кравчук сам себе охарактеризував як "VIP-агітатора" за Януковича і зробив вигляд, що не було ні порушень, ні фальсифікацій. Пам'ятаєте той день, коли Ківалов оголошує Януковича переможцем: вся країна обурена, а Кравчук – мовчить. Це був екзистенціяльний момент істини, країну гвалтували, мовчати не можна було. Обурена мовчанкою Кравчука вчена рада Києво-Могилянської Академії позбавила Леоніда Макаровича звання почесного доктора (і я за це також голосував). Кравчук був обурений (адже він справді сприяв відродженню Академії!), розцінив це як "політичні репресії". Але насправді ж причиною були морально-етичні підстави (а зовсім не той факт, що Кравчук підтримав Януковича). Може дійсно перегнули палку, але тоді ситуація була проста і критична: або ти схвалюєш фальсифікації, або ні. На виборах 2006 р. Кравчук очолює список горезвісного "Не Так!" разом з Медведчуком, Бойком, Різаком та ін.
Але, думаю, що потім відбулася все-таки певна переоцінка. Кравчук знайшов в собі силу зайняти іншу, власну позицію. На відміну від "нетаківців" заявив, що Україна має бути членом НАТО. На тлі роздраю в українській політиці він закликає до зваженості, мудрості, захисту українських інтересів. Кравчук задає певний стандарт участі в дискусії. На тлі повальної дискредитації українських політиків, він повертає собі роль морального авторитету, до якого прислухаються у різних таборах. Його слово важить для тих, хто шукає розумних компромісів. Кучма не зміг опанувати таку роль, а чи зможе в перспективі Ющенко – величезний знак питання (шанс-то такий ще лишається, а от чи він ним скористається?).
Виглядає так, що Кравчуку більше імпонує позиція Тимошенко, але він намагається вести діалог спокійно і зважено, принципово захищаючи авторитет і імідж України. Пам'ятаю, зокрема, як він "обрізав" чергову клоунаду свого колишнього однопартійця Шуфрича, яка містила образи на адресу Ющенка. І пояснив: як би ми не ставилися до дій Ющенка – це наш Президент. І так само прямо сказав Президенту в ефірі, що в конфлікті Ющенка з Тимошенко, саме гарант Конституції має задавати тон толерантності і пошуку компромісу.
Одним словом Кравчук в свої 75 років виявився затребуваним не тільки українським політикумом, а й українським суспільством. І оскільки 10 січня і був цей ювілей, гадаю не буде пізно побажати йому ще раз успіхів, здоров'я і не відхилятися від тієї тональності, яку він зараз задає.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.