"Розкіш та параноя" (стаття з "Франкфуртер Альгемайне Цайтунг")
З блакитних телеекранів нам розповідають про схвалення політики Януковича міжнародним співтовариством: мовляв, стабільність для "реформ". Вчора мені з Німеччини переслали статтю з однієї з найвпливовіших німецьких газет (нижче переклад з незначними скороченнями і повний німецький текст). Пропагандисти Банкової, звичайно ж, звинуватять автора статті у суб'єктивізмі. Однак іноді варто зазирнути у дзеркало і дізнатися: а як же ми виглядаємо перед Європою не з огляду на політологічні і геополітичні конструкції, а тоді, коли йдеться про цінності, прірву між "елітою" і народом, словами і справами.
Розкіш та параноя
Україна – автократія. В її центрі знаходиться президент Янукович, який проживає у замку з приватним зоопарком, оточеним величезною кількістю охорони.
Мерле Хільбк
28 листопада 2010.
Його президентство багато українців називають "монархією", однак воно також нагадує часи радянського соціалізму, з терором служб безпеки, корупцією та економічними проблемами. "Революція пожерла своїх дітей, і місце, що звільнилось, захопили бандити без освіти та совісті," – говорить один з політичних журналістів, який попросив не розкривати його ім'я. Ще два тижні тому його викликали на допит до СБУ, і він не знає, що станеться наступного разу. "Страх шириться цією країною. А Захід – занадто самовдоволений, щоб серйозно ставитись до таких тенденцій".
На крутих, вузьких вулицях центру Києва маленькі авто витісняються чорними джипами нових багатіїв. "У людей немає вибору," – говорить водій таксі. – "Або від'їжджаєш в сторону, або тебе зіштовхнуть". Міліція не втручається, навпаки: вона ще збирає гроші з водіїв маленьких авто. Але найбільшими хабарниками є політики, які безперешкодно забезпечили себе всім, чим захотіли.
Один з малих підприємців, який стоїть перед будівлею парламенту з плакатом проти податкового кодексу, розповідає про захід на підтримку київського міського голови. В його рамках пенсіонерам, яких за декілька гривень запросили висловити своє захоплення міським головою, запропоновували документ, яким вони, самі того не знаючи, віддали своє житло державі. За 100 гривень (приблизно 9 євро) студенти поставили свій підпис під відмовою від дачних ділянок, які вони отримали, і які трохи пізніше було в сотні разів дорожче продано як ділянки під будівництво.
Розмови у київський кав'ярнях точаться в основному навколо страху перед руїною та відсутності в уряду економічної політики. Інфляція сягнула 10 відсотків, майже кожного дня зростають ціни на продукти харчування, а зарплати зменшуються. Середній дохід складає 240 євро, середня пенсія – 80 євро, і це при тому, що вартість життя є майже такою ж високою, як у Берліні.
Спеціальну допомогу, як, наприклад, пенсії за інвалідністю та безкоштовні медикаменти для постраждалих від Чорнобильської катастрофи, було скасовано. Той, хто хоче лікуватись у лікарні, повинен спочатку заплатити лікарю пару сотень доларів; навіть тим, кому знадобиться могила, доведеться викласти доларові банкноти.
"У кого немає родичів, які зможуть у крайньому випадку допомогти грошима, той довго не проживе," – розповідає Тамара Красицька, голова організації самодопомоги жителів міста Прип'ять "Земляки", яких після аварії на Чорнобильській АЕС було переселено на Троєщину.
Тут роздаються медикаменти з гуманітарної допомоги; ті, хто вижив, зустрічаються за чашкою чаю. Історії кожного відвідувача документуються. "Єдині, хто підтримав нас у нашій роботі, були лікарі з Хіросіми," – розповідає Тамара Красицька. – "У цій країні для найслабших грошей немає".
І це, як іронічно пише один з українських журналістів в своєму блозі, цілком зрозуміло. Зрештою, гроші вкрай необхідні в інших місцях. Наприклад, для належного розміщення президента, який переміг у другому турі виборів в лютому цього року свою суперницю, тодішнього прем'єр-міністра Юлію Тимошенко: у Нових Петрівцях, маленькому селищі на північ від Києва, на обнесеній високим парканом території, яку охороняє купа охоронців, і на якій могли б спокійно розміститись сотні людей, він побудував собі кілька схожих на замки будинків в старовинному стилі. Там є навіть приватний зоопарк, будинок клубу вартістю сім мільйонів євро та озеро.
Щоранку Януковичу доводиться їхати на роботу 23 кілометри, шлях, на який звичайному громадянину раніше знадобилась би приблизно година, тому що дорога була поганою, і там постійно утворювались затори. Тому з державного бюджету було виділено 9,5 мільйонів для будівництва нової дороги до межі міста, яка стала однією з найкращих та найдорожчих доріг у країні. Для інших же вулиць грошей майже не залишилось. На весь рік для їх ремонту було виділено лише чотири мільйони.
На час, коли кортеж президента, який зазвичай складається з броньованих Тойот "Секвоя" та 500-х Мерседесів, їде до центру міста, вулиця перекривається. Для решти киян, звичайно ж, різко погіршились ситуації із заторами. Це також негативно позначається на економіці. "Часто мої колеги та я сам на цілу годину запізнюємось на роботу," – розповідає продавець однієї з крамниць з продажу мобільних телефонів, який в сусідньому авто нетерпляче барабанить по керму. Однак, поки що він не мав неприємностей. "Шеф також часто десь застрягає".
Не тільки потреби комфорту президента обтяжують державний бюджет, але і його страх перед замахами. Радники Януковича підгодовують цей страх. Президентом, який боїться, легше керувати, ніж впевненим у собі і який за необхідності діятиме всупереч інтересам тих, хто привів його до влади: олігархів з промислового південно-східного регіону, сировинних магнатів, можливо навіть ляльководів з російського уряду, які наразі борються за економічний вплив на свого сусіда.
Партія "Єдина Росія" уклала з Партією регіонів Януковича таку собі угоду про співпрацю. Російські радники, на зразок Гліба Павловського, який має тісні зв'язки з Кремлем, підтримували Януковича ще на виборах 2004 р. А голова президентської охорони В'ячеслав Заневський, який супроводжує його від приватних покоїв до закордонних поїздок, взагалі є громадянином Росії.
Старший радник російської "Академії охоронців" раніше працював на Олександра Лебедя, колишнього Секретаря Ради безпеки Російської Федерації, а також на різних російських олігархів. Закиди про те, що його охоронець може розголосити державні таємниці в Росії, Янукович ігнорує так само, як і заборону платити зарплатню іноземцям з державної каси.
Водночас зростає його параноя. "По суті, він боїться всього народу," – говорить одна журналістка, яка часто спостерігає за ним під час зустрічей. А оскільки народ не так просто прибрати з вулиць, президент вирішив літати над ним. Для цього йому придбають три гелікоптери зі спеціальною бронею та системою протиракетного захисту. Їхня вартість складає три-сім мільйонів євро. До цього додаються витрати на будівництво посадкового майданчику, для якого місто Київ виділило йому 70 гектарів на Парковій алеї поряд зі стадіоном "Динамо". Це одна з небагатьох зон відпочинку у переповненому транспортом центрі міста, яку до нового року мають забетонувати.
Однак колишній мер міста Іван Салій захищає президента: літати вертольотом – це світова тенденція; у деяких країнах це вже норма. Коли-небудь те саме буде і в Україні, обіцяє він: "Оскільки ми бідна країна, ми починаємо з президента. Але коли ми станемо багатшими, тоді літатимуть усі".
Повний німецький текст нижче:
Prunk und Paranoia
Die Ukraine ist eine Autokratie. Im Zentrum sitzt Präsident Janukowitsch in einem schwerbewachten Schloss mit Privatzoo.
Von Merle Hilbk
Kiew. Heldenmusik weht über den Kreschtschatik, Haupt-Einkaufsmeile von Kiew. Pathetische Männerchöre verkünden den "Sieg des Volkes", unterstützt von Trommeln und Trompeten. Die "Bisnesmeni", die Business-Männer, in ihren glänzenden Nadelstreifenanzügen werden damit ebenso beschallt wie die Skateboarder und die alten Frauen, die vor den Designerläden hocken und betteln. Selbst auf dem Platz der Unabhängigkeit, auf dem das ukrainische Volk noch vor fünf Jahren gegen die Wahlfälschungen des Viktor Janukowitsch demonstrierte, kann ihr niemand entgehen, dieser Musik, mit der ebendieser Viktor Janukowitsch, Präsident der Ukraine, die Kiewer auf sich einschwört.
Es ist eine Präsidentschaft, die viele Ukrainer als "Monarchie" bezeichnen, die aber tatsächlich an die Zeit des Sowjetsozialismus erinnert, an Geheimdienstterror, Korruption und wirtschaftlichen Mangel. "Die Revolution hat ihre Kinder gefressen, und in die frei gewordenen Räume sind Banditen ohne Bildung und Gewissen eingezogen", sagt ein Politikjournalist, der seinen Namen im Zusammenhang mit dieser Aussage nicht gedruckt sehen will. Erst vor zwei Wochen sei er vom SBU, dem Inlandsgeheimdienst, zum Verhör einbestellt worden, und er wisse nicht, was beim nächsten Mal passiere. "Die Angst geht um in diesem Land. Und der Westen ist zu selbstgefällig, um diese Entwicklung ernst zu nehmen."
Auf den steilen, schmalen Straßen der Kiewer Innenstadt werden Kleinwagen von den schwarzen Jeeps der neuen Reichen abgedrängt. "Man hat keine Wahl", sagt ein Taxifahrer. "Entweder man fährt zur Seite, oder man wird gerammt." Die Polizei schreite nicht ein – im Gegenteil: Sie kassiere die Kleinwagenfahrer auch noch ab. Doch der größte Abkassierer seien die Politiker, die sich bei all denen, die sich nicht wehren könnten, hemmungslos bedienten.
Ein Kleinunternehmer, der sich mit einem Protestplakat gegen die Steuergesetze vor dem Parlamentsgebäude aufgebaut hat, erzählt von einer Unterstützerveranstaltung für den Kiewer Bürgermeister. Anschließend sei den Rentnern, die für ein paar Griwna zum Jubeln engagiert worden waren, ein Papier vorgelegt worden, mit dem sie, ohne es zu wissen, ihre Wohnungen an den Staat abgetreten hätten. Für 100 Griwna (umgerechnet gut neun Euro) setzten auch Studenten ihre Unterschrift unter eine Abtretungserklärung – für ihre ererbten Datschengrundstücke, die kurz darauf für das Hundertfache als Bauland verkauft worden seien.
Die meisten Kneipengespräche in Kiew drehen sich um die Angst vor dem Ruin und die kaum existierende Wirtschaftspolitik der Regierung. Die Inflationsrate liegt bei zehn Prozent, beinahe täglich steigen die Preise in den Lebensmittelgeschäften, im Gegensatz zu den Löhnen. Das Durchschnittseinkommen beträgt 240 Euro, die Durchschnittsrente gerade einmal 80 – und das, obwohl die Lebenshaltungskosten in Kiew fast so hoch sind wie die in Berlin.
Sonderleistungen wie Invalidenrenten und kostenlose Medikamente für Tschernobyl-Opfer wurden gestrichen. Wer im Krankenhaus behandelt werden will, muss dem Arzt in der Aufnahme erst einmal ein paar hundert Dollar überreichen; auch wer ein Grab braucht, muss Dollarscheine zücken. Sich darüber bei der Stadtverwaltung zu beschweren kann teuer werden. Denn deren Hotline kassiert Gebühren, die denen von Telefonsex-Anbietern kaum nachstehen.
"Wer keine Angehörigen hat, die ihm notfalls ein paar Geldscheine zustecken, lebt nicht lange", sagt Tamara Krasizkaja, die Chefin von "Semljaki", einer Selbsthilfeorganisation der ehemaligen Einwohner von Pripjat, die nach der Havarie der benachbarten "Tschernobylskaja Elektrostanzija" nach Trojeschina umgesiedelt wurden.
Trojeschina ist eine marode Hochhausvorstadt von Kiew, ein Getto für die Überlebenden der Katastrophe, dessen tröstlichster Ort die ikonengeschmückte Baracke von "Semljaki" ist. Dort werden gespendete Medikamente ausgeteilt, Hinterbliebene treffen sich zum Tee. Die Geschichte jedes Besuchers wird dokumentiert. "Die Einzigen, die uns je in unserer Arbeit unterstützt haben, waren Ärzte aus Hiroshima", sagt Tamara Krasizkaja. "In diesem Land gibt man kein Geld aus für die Schwachen."
Das, schreibt ein Journalist in einem ukrainischen Blog ironisch, sei verständlich. Schließlich werde das Geld dringend an anderer Stelle benötigt. Zum Beispiel für die standesgemäße Unterbringung des Präsidenten, der die Stichwahl um das Präsidentenamt im Februar gegen seine Rivalin, die damalige Ministerpräsidentin Julija Timoschenko, gewonnen hatte: In Nowi Petriwzi, einem Dorf an der nördlichen Stadtgrenze von Kiew, ließ er sich auf einem umzäunten und schwer bewachten Gelände, auf dem mehrere tausend Menschen bequem unterzubringen wären, mehrere schlossähnliche, antikisierte Häuser errichten. Es gibt einen Privatzoo, ein sieben Millionen Euro teures Clubhaus und einen See.
23 Kilometer muss Janukowitsch jeden Morgen zu seinem Büro zurücklegen, eine Strecke, für die ein Normalbürger früher mindestens eine Stunde benötigt hätte. Denn die Straße war schlecht, und ständig gab es Staus. Dann wurden geschätzte 9,5 Millionen aus dem Staatshaushalt für eine neue Verbindungsstraße bis zur Stadtgrenze aufgewendet, die die Strecke in eine der besten und teuersten Straßen im Land verwandelten. Für die restlichen Straßen blieb da nicht mehr viel Geld übrig. Weniger als vier Millionen wurden für ihre Reparatur ausgegeben – im ganzen Jahr.
Während der Zeiten, zu denen der Präsidenten-Tross für gewöhnlich mit seinen gepanzerten Toyota Sequoias und 500er-Mercedes-Fahrzeugen in Richtung Innenstadt rast, wird die Straße gesperrt. Für den Rest der Kiewer hat sich das Stauproblem dadurch natürlich verschärft. Der Volkswirtschaft dürfte das nicht unbedingt zuträglich sein. "Oft kommen meine Kollegen und ich eine ganze Stunde zu spät ins Büro", erzählt der Verkäufer eines Handyladens, der im Nachbarauto ungeduldig auf dem Lenkrad trommelt. Ärger habe er deswegen aber noch nicht bekommen. "Der Chef hängt ja auch meist irgendwo fest."
Nicht nur das Komfortbedürfnis des Präsidenten belastet den Staatshaushalt, sondern auch seine Angst vor Anschlägen. Janukowitschs Berater nähren diese Angst. Ein ängstlicher Präsident ist besser zu steuern als ein selbstbewusster, der gegebenenfalls auch gegen die Interessen derer handeln würde, die ihm zur Macht verholfen haben: die Oligarchen aus der Industrieregion im Südosten, die Rohstoffmanager, indirekt vielleicht auch die Strippenzieher der russischen Regierung, die derzeit massiv um wirtschaftlichen Einfluss im Nachbarland ringt.
Die Partei "Einiges Russland" hat mit Janukowitschs "Partei der Regionen" eine Art Kooperationsvertrag geschlossen. Russische Berater wie Gleb Pawlowskij, ein Mann mit engen Verbindungen zum Kreml, standen Janukowitsch schon 2004 im Wahlkampf zur Seite. Und Wjatscheslaw Zanewskij, der Chef der Präsidentengarde, der ihm von den Privatgemächern bis ins westliche Ausland folgen darf, ist russischer Staatsbürger.
Der Senior-Adviser der russischen Bodyguard-Akademie hatte zuvor Alexander Lebed gedient, dem ehemaligen "Sekretär des Sicherheitsrates der Russischen Föderation", sowie verschiedenen russischen Oligarchen. Vorwürfe, er lasse es zu, dass Staatsgeheimnisse in Russland bekannt würden, ignorierte Janukowitsch ebenso wie die Mahnung, dass Ausländer nicht aus der Staatskasse besoldet werden dürften.
Gleichzeitig verstärkte sich seine Paranoia. "Im Grunde genommen fürchtet er sich vor dem ganzen Volk", sagt eine Journalistin, die ihn regelmäßig bei Außenterminen beobachtet. Und da das Volk nicht so einfach von den Straßen fernzuhalten ist, will der Präsident es nun überfliegen. Drei Hubschrauber mit Spezialummantelung und Raketenabwehrsystem sollen angeschafft werden. Kosten: zwischen drei und sieben Millionen Euro. Dazu kommen die Kosten für den Bau des Landeplatzes, für den ihm die Stadt Kiew 70 Hektar an der "Parkallee" in der Nähe des Dynamo-Stadions zur Verfügung gestellt hat – eine der raren Ruhezonen in der verkehrsgeplagten Innenstadt, die bis Silvester zubetoniert sein soll.
Doch der ehemalige Oberstadtdirektor von Kiew, Iwan Salyi, wirft sich für den Präsidenten in die Bresche: Mit dem Hubschrauber zu fliegen sei eine weltweite Tendenz; ja, woanders sei das schon normal. Und werde es, so verspricht er, irgendwann auch in der Ukraine sein: "Da wir ein armes Land sind, beginnen wir mit dem Präsidenten. Aber wenn wir reicher werden, werden alle fliegen."
Text: Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung, 28.11.2010, Nr. 47 / Seite 10
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
