Два з'їзди (міркування з приводу форми і змісту)
Ця замітка не претендує на всебічний аналіз стратегії, тактики, списків. Радше, це окремі спостереження про два з'їзди, які спостерігав: один – на свіжому повітрі, другий – по телебаченню. Першому національному – подяка за більш ніж двогодинне висвітлення роботи ПР, адже навіть журналістів у залу не пустили (а перед тим "перша кнопка" ще показувала комуністичну агітку на 45 хвилин).
Почну, як кажуть, з кінця. Тобто із з'їзду ПР. Я, звичайно, розраховував на зманіпульоване дійство, але такого совкового не чекав. І не просто совкового. Бо те, що відбувалося у Міжнародному виставковому центрі просто нагадало мені з'їзди КПРС, які я дивився у юності по телебаченню. Це враження посилювали виступи представників "Єдиної Росії" і Комуністичної партії Китаю. Янукович іде по проходу – не можуть підійти навіть соратники – відділяють охоронці. "Долгие, продолжительные аплодисменты". І підкилимна боротьба – все приховано. В СРСР можна було гадати по тому, у якому порядку вожді стояли на трибуні Мавзолею. А зараз по порядковим номерам у списку. Розповіді про боротьбу з корупцією, або про те, що політика стає моральною (Повалій) виглядали як насмішка над здоровим глуздом. Моторошно, адже Банкова намагається створити не просто контрольоване суспільство, а ще й тотально брехливе суспільство.
Поки я писав цей пост, поставив свій матеріал Сергій Лещенко, який написав: "На фоне такого маразма съезд "Батькивщины", при всем моем критическом отношении к этой партии, был глотком свежего воздуха".
Дійсно, на цьому контрасті краще зрозуміти, що відбулося на з'їзді Об'єднаної опозиції. "Наперсточники" з Банкової, звичайно, прагнули і тут "схимичить". Отож, і вимушена форма проведення. Але ж, на відміну від з'їзду ПР, журналісти були поруч з імпровізованим подіумом. Причому від УП і ТВІ – до "Інтера".
У "плюсі" те, що об'єднання відбулося. Хто б ще рік тому повірив, що "Батьківщина" і "Фронт змін" об'єднаються? Що до них приєднаються "Громадянська позиція", "Народна самооборона", "За Україну", Рух, ПРП, Європейська партія. І Гриценко, наприклад, стане номером 3 (а де-факто номером 2). Ясно, що список тепер мав бути компромісним. Чи я хотів би бачити когось іншого в списку або інший порядок розташування? Очевидно, що так. Кожен з симпатиків опозиції складав би його по-своєму. Я розумію образи тих, хто опинився не в прохідній частині або піде по мажоритарці. Але це – політика, а політика – командна гра. Я розумію, що Сергій Міщенко розраховував на інше місце в списку, але ж це не означає, що одразу треба класти заяву про вихід із фракції, бо тоді виходить якось незрозуміло: якщо не буду членом парламенту – не буду працювати у команді? Так, мабуть, не має бути.
Я розумію, що цей список мав бути складним компромісом і між різними політичними силами, і між досвідченими політиками, які пройшли випробування і не стали "тушками", і менш відомими широкому загалу партійними організаторами на місцях, які будуть тягнути на собі чорнову виборчу роботу. Попри побоювання громадськості, не з'явилися серед кандидатів від Об'єднаної опозиції Жванія, Третьяков, Палиця, зняли через критику Ульяхіну. Це правда, що не повністю відкрили списки – і треба за це критикувати. Але ж бодай частково відкрили – і отримали критику. А інші ж сили (крім Кличка) просто проігнорували заклики руху "Чесно". Але так, мабуть, завжди. Більш прозорий процес на початку може дати навіть перевагу закритим, авторитарним структурам, які будуть грати на відкритих проблемах (як і в нашому випадку грає Банкова). Переваги стануть відчутними лише в більш довготерміновій перспективі.
Потрібні не просто нові обличчя. Вони можуть з'явитися: як Шевченко (той що футболіст, а не журналіст) чи Повалій, або комуністка Спіріна. Але ж грати будуть за старими правилами. Отже, потрібна нова якість політики. Я поділяю погляди, що хотілося б бачити в списках побільше відомих своєю незалежною позицією громадських діячів (такі теж є: Княжицький, Усов, Тетяна Чорновіл). Я хотів би бачити і інших відомих людей. Комусь пропонували іти на округ – хтось відмовився (Наливайченко), хтось погоджувався (Ляпіна, Яворівський, Катеринчук). Але я, суто прагматично, не зовсім погоджуюся із закликами сформувати напередодні виборів нову силу з громадських діячів. Мені вони імпонують, але ж це, мабуть, треба було робити раніше. Політику роблять політичні структури. Ці структури можуть виростати з рухів. Але тоді ці рухи треба було створювати раніше, щоб вони набули силу на час виборів. Кілька таких спроб було, але ці спроби зазнали... Й "Ініціатива 1 грудня" пробуксовує. Вельми шанований мною Олесь Доній (до думок якого я завжди прислухаюся) правильно розповідав голодуючим біля Українського дому: щоб акція була успішною, її треба організовувати за півроку. Інакше, до романтиків швидко приєднаються провокатори. І почав створення Всеукраїнського комітету на захист української мови. Але (і це закид не Донієві, а всім нам, і мені в тому числі!) – чому ж ми не зробили цього раніше, коли спроби протягти антиукраїнський закон вже були чітко визначеними?
От тому за партійними списками ми будемо обирати з тих структур, які вже є (а не з тих, кого ми тільки думаємо створити). Дещо більше простір для маневру в мажоритарних округах. Але якщо там стикнуться кандидати від Об'єднаної опозиції, Кличка, самовисуванці – постпомаранчевий електорат буде поділений і подарує перемогу ПР. Я, до речі, не виключаю того, що навіть якщо зараз не узгоджено єдиних кандидатів, то це ще теоретично можна буде зробити в ході кампанії, і менш прохідні знімуться. Але шанси на це зменшуються: якщо Об'єднана опозиція із "Свободою" змогла домовитися, а з Кличком – ні, то домовитися про це надалі, по мірі розгортання виборчого маховика, стає все примарнішим.
Уже очевидно, що ці вибори будуть складнішими, ніж парламентські 2002 року. Янукович – не Кучма, директорський і партійний досвід якого створювали певні гальма. А після виборів почнеться нова фаза тиску на депутатів. Ілюзій і "шапкозакидательства" не має бути. Але треба зробити максимум для того, щоб зменшити присутність Партії регіонів у парламенті. Перетворити його на майданчик дійсно парламентської роботи, а не машини для штампування рішень Банкової – а якщо не вдасться, то на плацдарм для натиску на авторитарну владу.
