Мандела і Україна
Сьогодні 95 років Нельсону Манделі – справді героїчній людині, якого називають "батьком нації". Про нього можна багато писати і говорити. Але я пригадую, як на зорі "перестройки" Іван Драч порівняв його і Левка Лук'яненка, який також провів в ув'язненні більш ніж чверть століття. Драч тоді сказав, що, на відміну від Лук'яненка, Манделу знає цілий світ, бо його перевага в тому, що той – "чорношкірий" і в контексті боротьби з апартеїдом і колоніалізмом про нього знали і на Заході, і за "залізною завісою". Та насправді паралелі можна проводити не тільки по термінах ув'язнення. В обох випадках:
1) перемоги зрештою досягли в результаті ненасильницьких дій, в основі яких лежала моральна перевага, бо обидва в'язні виявилися сильнішими за їхніх тюремників;
2) обидва зрозуміли необхідність етнічного миру;
3) обидва відмовилися від помсти своїм колишнім супротивникам. Лук'яненко казав, що комуністи, які виступатимуть за незалежну Україну, стануть його союзниками. І ця стратегія виявилася переможною у 1991 р.
Мандела став президентом, Лук'яненко – народним депутатом, але на перших президентських виборах обійняв лише 3 місце після Кравчука і Чорновола. Чому? Це – тема окремої розмови
Вертаючись до Мандели, зазначимо, що налагодження діалогу між тодішньою владою ПАР і ув'язненим Манделою (який в кінці 50-х починав із збройної боротьби, за що і був засуджений), майже детективна історія, яка уже фігурує і в книгах, і в фільмах. Цей нелегкий пошук порозуміння тривав три роки. У 1987 році почалися секретні зустрічі у в'язниці між Манделою і міністром юстиції ПАР Кобі Коетсі, у 1989 р. в'язня Манделу привозять "на чай" до президента ПАР Пітера Боти і, нарешті, у 1990 році новий президент Фредерік де Клерк звільняє Манделу. У 1993 році обидва отримують Нобелівську премію миру, у 1994 році Мандела стає президентом ПАР. Мирний перехід від режиму апартеїду до правління чорної більшості – один з найфантастичніших успішних переходів до демократії (що не знімає з порядку денного існуючу донині глибоку соціально-економічну нерівність).
На цьому досвіді, як і на досвіді здобуття Україною незалежності чи мирної помаранчевої революції, можна повчитися. Можливо, це – банально, але все одно варто повторитися:
- Поле для прагматичних, компромісних дій у влади ще лишається. Але чи може стати Янукович українським де Клерком чи бодай Ботою? Сумнівно, на жаль.
- Переваги ненасильницької боротьби очевидні, не можна піддатися провокаціям по втягненню опозиції до силового сценарію.
- Опозиція має продемонструвати свою моральну перевагу.
- Не просто усунення від влади Януковича і не просто помста, а справжній реалістичний план реформування країни – ось що має висунути опозиція і громадянське суспільство. Прийняття законів, необхідних для підписання угоди про асоціацію з ЄС, та імплементація цієї угоди можуть стати грунтом для позитивних змін
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
