Марія Золкіна: "Станиця – наша!", або Які проблеми оголило розведення військ
Оригінал матеріалу (під дещо іншим заголовком) вийшов в НВ
Інцидент, що днями стався у Станиці Луганській, коли "міністр закордоних справ" і "омбудсмен" самопроголошеної "ЛНР" спокійно перейшли через лінію розмежування на територію, підконтрольну Україні, і в хамський спосіб доводили голові місцевої РДА, що Станиця і Щастя – їхні, та й взагалі вони можуть тут робити, мало не все, що завгодно, підірвав наш інформаційний простір. Втім, проблема, що вийшла на поверхню в рамках розведення військ в Станиці, не одна. І це – не тільки окремі факти пересування через лінію розмежування, хоч вони і безпрецедентні, а головне – нечувано нахабні. Власне, нижче саме про це – про оголені нерви прифронтової зони.
Безпека в новоствореній "сірій" зоні
Для української сторони розведення військ саме в Станиці Луганській було настільки чутливим питанням через одну особливість цієї місцевості: після розведення в штучно утвореній "сірій" зоні опинялися вулиці з реальними місцевими мешканцями, власне як і сам підхід до населеного пункту. Фактично, у Станиці лишався "оголений" тил. І як цей тил захистити не було зрозуміло ані до розведення сил, ані після. Саме тому для місцевої влади і місцевих мешканців ключова проблема полягала навіть не в тому, що саме військові мали відійти вглиб підконтрольної Україні території, а у відсутності відповіді на питання: а хто замість них? Хто замість військових гарантуватиме безпеку і правопорядок на цій території? У п.8 Рамкової угоди Тристоронньої Контактної групи про розведення сил і засобів від 20 вересня 2016 року сказано чітко: після завершення розведення військовослужбовці Збройних Сил України та представники незаконних збройних формувань за жодних обставин не можуть перебувати на відповідних ділянках (це дозволено тільки офіцерам Спільного центру контролю та координації). Читаємо ще раз – військовослужбовці ЗСУ. Теоретично це мало б (або могло б) означати, що представники будь-яких інших силових відомств України (поліція, Нацгвардія, СБУ, зокрема) не мають перешкод для перебування та здійснення ними їхніх службових обов'язків на цих ділянках. Втім, сталося не так, як гадалося, і по факту сьогодні жоден з означених силових чи правоохоронних органів не працює на цій території. Перемовини в Мінській Тристоронній Контактній групі в рамках розведення сил і засобів ясності не додали. І чомусь на виході жодного конструктивного рішення досі немає. Рафінований варіант – запропонувати поліції працювати в цій "сірій" зоні винятково із спецзасобами і без зброї – ентузіазму в поліціянтів, зрозуміло, не викличе, адже хто може гарантувати безпеку вже самим представникам поліції, якщо на цю ділянку абсолютно вільно тепер може заходити будь-хто з боку "ЛНР"? Саме тому такі нахабні провокації, як візит самопроголошених "міністра закордонних справ" та "омбудсмена" псевдореспубліки стали можливими. Розведення відбулося без належного механізму гарантування охорони правопорядку на демілітаризованій ділянці. Відтак, сьогодні по факту будь-хто з боку "ЛНР" може спокійно і скоріше за все – без жодних наслідків приходити на українську територію. Насправді, тут можна закинути, що це, мовляв, "сіра" або транзитна зона, де ніхто нікого не заарештовує, бо ж наче до українського КПВВ ці люди не доходять. Більше того, такі "сірі" зони давно існують на інших ділянках і люди, на жаль, подекуди звикли жити поміж двома світами, у ситуації фактичного безвладдя. Втім, ситуація не така однозначна в Станиці і ось чому.
По-перше, лінія розмежування території на підконтрольну і непідконтрольну Україні пролягає по середині річки Сіверський Донець. Відповідно, перетнувши її будь-хто потрапляє передовсім, не в транзитну зону, а все-таки на територію, де цілком відповідно до Мінських угод – юрисдикція українських органів влади. По-друге, до розведення військ український КПВВ стояв на тому ж місці, що й стоїть зараз. Ще раз: КПВВ не посунувся в рамках відведення військ, його це не стосувалося, бо це не військова споруда. І от раніше більша частина території в напрямку мосту була підконтрольна Україні не тільки на папері, але і реально: там перебували і військові, і будь-які інші силові та правоохоронні структури. Тобто, за українським КПВВ не починалася у звичному для інших ділянок фронту транзитна зона. Сьогодні ж відступ військових фактично призвів до відступу всіх. Так, з 2016 р. доступ України до мосту було обмежено (про це – нижче), але до крайньої позиції військових ніщо ані в рамках Мінських угод, ані на практичному рівні не заважало працювати українській поліції чи СБУ. Сьогодні ж, як вже стало зрозуміло, ситуація кардинально змінилася. І хоча офіційна відповідь Служби Безпеки України про інцидент з візитом "чиновників" наполягає на тому, що вони не затримали осіб, які перебувають у розшуку, начебто, через розуміння, що це провокація (не знаю, яке відношення розуміння мотивації злочинця має до необхідності здійснення відповідних дій щодо нього, але зараз не про це), але цілком ясно: "сіра" зона сьогодні лишається такою у всіх можливих сенсах.
Міст "перемир'я" Читати далі
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
