У День Соборності наші президенти не акцентують, що це і День проголошення незалежності УНР

Про це під час пресконференції "101-ша річниця Соборності України: що найбільше об'єднує і що роз'єднує українців" сказав професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучерів Олексій Гарань.

"Мене завжди дивувало, чому всі сучасні українські президенти, відзначаючи День соборності України, який був започаткований з нагоди проголошення 22 січня 1919 року Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, не згадують, що рівно за рік до того – 22 січня 1918 року – відбулася подія, яка більш важлива для історії України 20-го сторіччя. Цього дня було затверджено Четвертий універсал Української Центральної ради, що проголосив Україну незалежною державою. І День соборності 22 січня 1919 року був вибраний саме тому, що за рік до того відбулося проголошення УНР", – відзначив Олексій Гарань.

Він нагадав, що в новітній історії День соборності був запроваджений Леонідом Кучмою 1999 року, який ішов тоді на президентські вибори.

"Кучма ішов на вибори з досить-таки низьким рейтингом і прагнув здобути голоси як на заході, так і сході країни, – розповідає науковець. – Для Кучми День соборності був ідеологічно правильним днем, коли можна було шукати додаткову підтримку і голоси на виборах. А про день проголошення незалежності України й Четвертий універсал він не дуже згадував. Адже політик позиціонував себе в "центрі", а так йому потрібно було б зсовуватися в національно-патріотичний бік, тоді як основна опозиція і основна критика перебувала "зліва".

Відзначаючи День соборності, не акцентували на тому, що це й день проголошення незалежності України, і інші президенти, зауважує політолог.

"Цікаво, чи згадає про це нове керівництво держави?" – риторично запитує Олексій Гарань, зауваживши, що останні заяви влади все більше викликають тривогу.

"Коли Зеленський тільки переміг, здавалося, що його курс буде більш виважений і збалансований, – ділиться спостереженнями політолог. – Останнім же часом ми почули символічні звернення і акценти не на тому, що нас об'єднує, а на тому, що роз'єднує – новорічне привітання під хештегом "Какая разніца", про те, що вулиці треба називати не "конфліктними" постатями, а іншими героями".

Олексій Гарань звертає увагу на те, що різні країни вшановують своїх національних героїв, серед яких є багато контроверсійних особистостей. На думку політолога, гуманітарна політика й політика пам'яті в Україні якраз і має будуватися на тому, щоб національні герої, які внаслідок радянської пропаганди стали антигероями й сприймаються в громадській свідомості як "конфліктні", ставали неконфліктними й шанованими постатями. Прикладом можуть бути Грушевський та Винниченко, імена яких наприкінці 80-х років, роз'єднували українців, а сьогодні є в усіх підручниках історії і посідають чільне місце в Національному пантеоні славетних імен України.

PS "Я – українець, бо я відповідальний громадянин... Вчу іноземні мови." Прекрасно (без іронії!), але хотілося б продовжити: шаную і вчу українську мову, культуру, історію.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.