2 лютого 2020, 00:14

М.Золкіна: "Від Парижа до Берліна. Чи буде нова нормандська зустріч?"

Ця стаття аналітикині "Демініціатив" вийшла на "НВ" ввечері у п'ятницю (текст на русском тут). Я збирався його поширити у будь-якому випадку, але відлетів зранку у відрядження, де й побачив щойно виставлений матеріал з інтерв'ю Aндрія Єрмака під заголовком "Ермак надеется, что Украина приедет на следующую "Нормандскую встречу" с новым пакетом договоренностей, которые позволят провести в октябре местные выборы по всей стране, включая ОРДЛО." Гадаю, що це лише посилить увагу читача до аргументів, висловлених Марією Золкіною. Отож, її текст.

Нормандський саміт у грудні 2019 року зіграв роль громовідводу. Напруга, що накопичувалася навколо теми Донбасу протягом більш як півроку і почала "розривати" українське суспільство зсередини, начебто спала. Складається враження, що ключові гравці пішли з поля на перерву – видихнути, але чи повернуться вони взагалі для другого тайму?

Наслідки Парижа: тупцюємо на місці?

Найбільше полегшення з усіх результатів нормандської зустрічі можна сформулювати так: зради не відбулося. Втім, як і можна було очікувати, жодного пришвидшення у розв'язанні конфлікту теж не відбулося. Перший же пункт підсумкового Паризького документа не виконується. Так, безпекова ситуація скоріше загострилася, "режим тиші", погоджений лідерами "нормандської четвірки" не був дотриманий жодного дня (!), а за два дні після саміту Україна вже почала відлік поранених і далі – вбитих протягом проголошеного "перемир'я".

Розведення сил і засобів втрачає сенс в принципі. Якщо у 2019 році команда президента Зеленського за будь-яку ціну хотіла організувати зустріч з Володимиром Путіним, то і тиск з розведенням на вимогу Росії був шаленим. Тепер же такий "ентузіазм" просто був би абсурдним. Критика повсюдного розведення міністром оборони України підтверджує зміну настроїв з українського боку. А щоденні звіти СММ ОБСЄ доводять: відведення військ жодним чином не покращує безпекову ситуацію. Так, Золоте, поблизу якого відбулося розведення сил, постійно фігурує в звітах спостерігачів як гаряча точка Луганської області. Відтак, спроби домовитися про наступний етап розведення у Мінську виглядають менш цікавими українській стороні, а Росія зацікавлена передовсім у демілітаризації ключових стратегічних ділянок: Широкине та Щастя. Україна на це не погодиться.

Обмін полоненими – єдиний успіх, який сторони можуть покласти на стіл як доказ. Втім, навіть він не відбувся за домовленими у Парижі правилами: Росія елементарно не визнала наявності в ОРДЛО всіх, кого Україна вважає незаконно утримуваними. Ну, немає там начебто всіх, кого Київ хотів повернути. Так що навіть формула "всіх встановлених на всіх встановлених" не спрацювала, а критично важливих для Москви злочинців українська сторона видала і на кого тепер міняти тих, хто лишився в ОРДЛО – складне питання.

Мандат СММ ОБСЄ як не виконувався, так і далі не виконується. Щодня монітори фіксують обмеження їхнього пересування окупованою територією. Тим часом Україна формально попросила ОБСЄ про продовження мандату місії на наступний рік, і всі розуміють: ніяких змін в роботі ОБСЄ не відбудеться без вказівки Кремля не заважати патрулям СММ. Щоправда, абсолютно правильно, що Україна порушила у Тристоронній контактній групі виконання ще одного Мінського документу, про який Росія воліє не згадувати – Протоколу від 5 вересня 2014 року. Мета: змінити акценти в дискусії про кордон. Якщо Росія хоче послуговуватися Мінськими документами – чудово, але тоді починаймо з перших домовленостей. Зокрема, зі створення зони безпеки на україно-російському кордоні силами СММ ОБСЄ. Звичайно, Росія на цей крок не погоджується, так само як не погодиться на створення ще однієї робочої групи у Тристоронній контактній групі (ТКГ) – щодо кордону. Втім, логіка українських переговорників у цьому абсолютно правильна.

Берлінський саміт: бути чи не бути

Читати далі

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

''Стамбул'' ще не вплинув на внутрішню політику. Але небезпеки є

Наразі це не вплине на політичний клімат в Україні. Якби українська влада пішла на невиправдані поступки, це мало б вплив. Але нині Зеленський виглядає як лідер, який опирається не тільки Росії, а навіть Трампу...

Парад: Що відчуватиме Сі поруч із сепаратистами з Абхазії та Південної Осетії?

З коментарів УКРІНФОРМу про те, хто їде на парад у Москві: ГОСТІ ПАРАДУ: У КОЖНОГО СВОЇ МОТИВИ "На перший погляд, росіяни отримають необхідну їм картинку міжнародної уваги...

''Скасування'' віз чи ратифікація із застереженнями?

Отже, президент Зеленський на закритій зустрічі із журналістами наче заявив: 1) якщо хтось з парламентарів буде голосувати проти "угоди про надра", "США треба просто скасувати їм візи"; 2) "Результат буде на табло: хто проголосував, а хто – ні...

Чорнобиль, 1 травня Щербицького і правда поета-комуніста в московській "ЛГ"

Із мемуарів "Від Брежнєва до Зеленського: дилеми українського політолога" (с.56-59): Подією, що спричинила тектонічний зсув в свідомості українців, стала Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р...

Христос і Че Гевара

Як казали в діаспорі в епоху Совітського союзу: "Христос воскрес – воскресне й Україна"! А Христос із рушницею – це відома ілюстрація до "теології визволення", що була в Латинській Америці...

''Я бачив Бога''

Так називається програма на "Новому християнському" каналі, яку веде пастор Андрій Тищенко. Та й не обовязково бачити Бога, можна відчувати його присутність в цьому світі, бачити перемогу духовної сили, світла над темрявою...