''Переговірник'' О.О.Чалий, що ''враховує'' погляди Росії та Угорщини на українську ''ідентичність'' (UPD)
Цей матеріл був написаний ще до повідомлень про результати переговорів, однак тепер його актуальність не зменшилася, а навпаки – зросла. UPD: А тим часом виявилося, що глава делегації – Арахамія. А чомусь наївно думав, що Резніков
Оригінал з усіма посиланнями Переговори Росії та України у Стамбулі. Що там робить Олександр Чалий?
На русском
Спочатку з'явилися непідтверджені повідомлення, що Олександр Чалий (не плутати з Валерієм Чалим) бере участь у переговорах з Росією. Сьогодні це стало відомо офіційно, на жаль. Звичайно, є питання й до низки інших переговірників: Давид Арахамія, Михайло Подоляк, Кирило Тимошенко (всі – видатні дипломати). Але Олександр Чалий – "знакова" постать. Він – багаторічний прихильник українського нейтралітету і противник вступу до НАТО. Ну Бог з ним – ми ж вільна країна.
Але 14 лютого 2020 року він опинився в центрі скандалу на Мюнхенській безпековій конференції, підписавши разом з російським проурядовим центром 12 кроків для зміцнення безпеки України. Зауважимо лише, що у п. 12 йшлося про "запуск нового національного діалогу щодо ідентичності", що мав врахувати погляди, зокрема, Росії та Угорщини на "теми історії, національної пам'яті, мови, ідентичності і досвід меншин". У плані також ішлося про зняття санкцій з Росії до виконання Мінська, про нормалізацію стосунків ЄС – Росія, про анексію Криму не згадувалося.
Документ підписали сам Олександр Чалий, його конфідент Олексій Семеній, який чомусь представився працівником РНБОУ, та Василь Філіпчук, який у 2017 році пропонував визнати Крим спірною територією, відкласти на 20 років питання його належності, а на цей час офіційно вважати окупаційну владу в Криму легітимною, а Севастополь – взагалі запропонувати РФ на 99 років.
У 2020 році Чалий увійшов до складу "ініціативи 16 липня". У самій її назві – протиставлення впливовій "ініціативі 1 грудня", а сама дата – день ухвалення Декларації про державний суверенітет УРСР, де йшлося про нейтральний статус України (тоді це був крок до дистанціювання від СРСР, але ж не зараз).
Давайте придивимося спочатку до компанії підписантів. Крім згаданої вище трійці на першому місці стоїть Руслан Бортник, помічник пріснопам'ятного українофоба Вадима Колесніченка, який втік до Росії; далі багаторічний соратник Сергія Льовочкіна – Андрій Єрмолаєв; ведучий каналу Ахметова Тигран Мартиросян; одіозна Марина Ставнійчук, заступник голови АП у Януковича; "регіонали" Олег Зарубінський, Володимир Семиноженко, Василь Мармазов; шавки Медведчука Руслан Бізяєв та інші фігуранти "бази прихованих піарників". Компанія ще та.
Що ж стверджували ці підписанти у 2020 році? "Все агресивнішою стає "партія війни", яка шантажує суспільство за допомогою радикальних акцій, заангажованих ЗМІ, примітивних інтерпретацій та псевдо-інтелектуальних пророцтв. Спроби публічного обговорення спільного бачення майбутнього країни, врегулювання конфлікту на Донбасі і повернення Криму зустрічають її агресивний опір... Складається враження, що властиві Україні толерантність, багатомовність, багатокультурність хочуть підмінити політичним егоїзмом, радикалізмом та неомілітаризмом"; "Ті, хто не побудував нічого, не мають морального права зносити пам'ятники минулого" і багато подібного.
В одному з заходів "16 липня" спільна прес-конференція Олександра Чалого та Костянтина Грищенка, того, що був міністром закордонних справ і віце-прем'єром у Януковича і брав участь у підписанні горезвісних Харківських угод.
Звідки у нинішньої влади талант витягати з нафталіну саме такі карикатурні постаті (Вітольд Фокін, Олексій Арестович, Олександр Чалий)?
Хіба ж у нас немає досвідчених дипломатів-патріотів. Чому саме такі як "Сан Санич" Чалий? Як таку людину можна допускати до самого серця секретних переговорів?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
