Консерватизм не ''модний''? – ''Запрошення до великої традиції''

Консерватизм не "модний"? Але впливовий! (Про книгу Роджера Скрутона. Консерватизм. Запрошення до великої традиції. – К.: Наш Формат, 2022)

Оригінал: https://censor.net/ru/b3386933

Саме слово "консерватор" у повсякденному житті часто використовується як синонім негнучкості, але, насправді, це одна з найвпливовіших ідеологій в світі. Автор цієї книги, британський філософ-консерватор Роджер Скрутон (1944-2020) прагнув обговорити саме політичну філософію, а не практичну політичну діяльність. Бо часто консерватизм може і не оформитися у виразний політичний рух, а впливати на життя через різні політичні сили, структури, інституції і навіть мистецтво.

З'явився консерватизм як реакція справа (часом кажуть "аристократична реакція") на лібералізм і криваві буржуазні революцій в Англії та Франції. Хоча один із стовпів консерватизму британець Едмунд Берк виклав свої ключові ідеї, коли короля у Франції ще не стратили, а терор не розпочався, Берк передбачив такий розвиток подій.

Щоправда, Скрутон звертає увагу на парадокс: зародки консерватизму як філософії були в самому лібералізмі. Він бачить стосунки цих двох ідеологій не як антагонізм, а як симбіоз. Але він не заперечує відмінності: суспільство будується не на суспільному договорі між живими (як це притаманно лібералізму), а це ще й зв'язок і з померлими, і з ненародженими, отже це ще й опіка, спадок. Додамо до цього інші ключові поняття консервативного наративу: відповідальність, порядок/стабільність, ієрархія, еліти, традиції, держава, нація, церква, сім'я.

У ХХ ст. консерватизм віднайшов загрозливішу небезпеку: соціалізм і тоталітарне комуністичне суспільство. Адже під час "холодної війни" ліберали, а особливо соціал-демократи, критикуючи СРСР чи комунізм, завжди поєднували це і з критикою власного "вільного світу". Вам така позиція ніщо не нагадує? Мовляв путінська Росія погана, але ж і Захід не ідеальний. Консерватизм у своїй критиці комуністичного тоталітаризму був послідовніший і жорсткіший. Згадаймо, так звану "неоконсервативну революцію" 80-х рр., пов'язану зокрема з такими іменами як Тетчер та Рейган.

Консерватизм, звичайно, теж не без гріха. Скрутон прямо пише, що американські консерватори робили помилки, коли протистояли руху за громадянські права в США в 60-х. Від себе додам, що у веймарській Німеччині праві консерватори намагалися використати тактичні альянси з нацистами, що вилилося в прихід нацистів до влади (комуністи цьому теж посприяли, вважаючи головною загрозою не нацистів, а своїх конкурентів у робітничому русі – соціал-демократів). А під час "холодной війни" консерватори підтримували антикомуністичні диктатури, діючи за принципом "ворог мого ворога – мій друг".

Після краху комунізму три основні класичні ідеології (лібералізм, консерватизм, соціал-демократи, які після радянських експериментів відкинули тоталітарний соціалізм) почали зближуватися. Консерватизм тепер захищає і свободи, і приватну власність, що колись було саме виразними рисами лібералізму. При цьому, на думку Скрутона, консерватизм ввібрав ідеї і тих, кого традиційно вважають лібералами (Фрідріх фон Гаєк) чи навіть лівих (Симона Вайль чи Орвелл).

Тому сучасні консерватори за ринок, але проти всевладдя ринку, де все виставляється на продаж. Апелюють при цьому не до соціалістичних ідей, а до традиційних цінностей.

Ще цікавий парадокс, на який звертає увагу Скрутон: серед консерваторів у Британії багато іммігрантів. Адже корінним британцям якось "неполіткоректно" говорити про власні британські здобутки, а от для іммігрантів, яким нова країна надала широкі можливості, це природньо. Додамо від себе, що маємо свіжий приклад нового британського прем'єра-консерватора – індуса Ріші Сунака.

Сучасний консерватизм, на думку Скрутона, віднаходить себе у боротьбі проти "ісламізації", проти "політкоректності" і "мультикультуралізму". Не можна бути толерантним до тих, хто хоче знищити ваше суспільство і свободи. Автор вважає, що акцент треба робити на національну ідентичність, а не на наднаціональні структури: саме це, а не мультикультурализм, може стати привабливим і для мусульман у їхній інтеграції в західні суспільства. Без зайвої скромності Скрутон пише, що вважає себе ключовим промоутером нової консервативної філософії у Британії. Хоча дехто з критиків і вважає його думки банальними. Залишимо це на розсуд читача.

В Україні з'явилися (особливо після Євромайдану та початку визвольної війни проти Росії) правоцентристські сили, які претендують на "здоровий" консерватизм. Однак не виcтачає цілісного розуміння, а що таке бути консерватором, як консерватизм адаптується до швидких змін у цьому світі. Тому ця книга може стати корисною і для тих, хто хоче опанувати цю ідеологію, і для її критиків, адже вона дає можливість краще зрозуміти аргументи консерваторів і причини живучості цих ідей.

Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії