27 серпня 2014, 16:46

Щоденник євроатлантиста. Яка війна – такі переговори

Чим більше читаю і слухаю заяв учасників мінських переговорів, тим більше виникає питання: "що це було?". Так чи інакше, кілька думок, які виникають у людини, яка на переговорах у Мінську свічки не тримала, а спостерігала за ними зі сторони. Основний висновок один – яка війна, такі і переговори. Тобто, війна невизначена, гібридна й розмита, і переговори такі ж невизначені, гібридні й розмиті.

З одного боку, добре, що Порошенко приїхав без миру, бо мир в даній ситуації міг бути лише миром за будь-яку ціну. Проблема в іншому: неготовність Києва до миру за будь-яку ціну автоматично трансформується у готовність Москви до війни за будь-яку ціну. Тобто, до більш жорсткого та нахабного військового втручання, яке б зробило українського президента Порошенка поступливішим.

Але більш нахабне військове втручання – як би парадоксально це не звучало – це і шанс для України нарешті підготувати серйозну доказову базу, що це не внутрішній конфлікт, це відверта зовнішня агресія.

Добре, що Путін, хоч і продовжував клеїти дурня, що жодного відношення до подій на Донбасі не має, все ж сів за стіл переговорів з Порошенком тет-а-тет, і все ж говорив і про Донбас. А міг би далі вимагати присутності представників ДНР та ЛНР і наполягати, що переговори про Донбас можливі лише між Києвом та Донбасом. Донбасом сепаратистським, звичайно.

Путін чітко дав зрозуміти, яке питання його хвилює на даний момент найбільше: Угода про асоціацію з ЄС. Нічого нового, просто чергове загострення на фоні того, що подальша доля документу – питання кількох наступних тижнів. Про те, що їхати до Путіна на переговори з нератифікованою Угодою не має сенсу, говорила неодноразово, тому повторюватись не буду. Але є у мене питання, про яке навіть у страшному сні не хочеться думати, але ставити Президенту треба: де гарантії, що цей, розпущений ним парламент, у вересні ратифікує Угоду?

Як, і до речі, проводити консультації з приводу її імплементації. Я щось не пригадую, щоб Росія особливо консультувалась з Україною, коли створювала свої Митні, Євразійські чи ще якісь союзи?

Взагалі, Путін у значно комфортнішій ситуації, бо в нього зовсім інший рівень відповідальності, ніж у Порошенка: будь-яку поступку Путіна у Росії можна "продати" як допомогу братському народу Донбасу чи ще якийсь красивий пропагандистський міф, а будь-яку серйозну Порошенка українці сприйматимуть як зраду. Путін може собі дозволити відповідати лише перед самим собою. Порошенко – як би пафосно це не звучало – сьогодні реально відповідає перед історією своєї країни.

У Путіна зовсім інші часові рамки: він може собі дозволити почекати, поки Україна зазнає військової поразки на фронті і економічної катастрофи поза фронтом. Порошенку треба перемога, і бажано до парламентських виборів.

Ну і домашнє завдання після Мінська зрозуміле: або Україна буквально на пальцях докаже причетність Путіна до військової агресії і примусить його визнати свою причетність до війни на Донбасі, або Путін буде далі розповідати світу, що в Україні йде громадянська війна, і він тут ні до чого.

Клуб паралізованих страхом і коаліція рішучих

Провальну комунікацію західних лідерів, у якій повністю відсутній елемент стратегічної невизначеності, ми в Центрі "Нова Європа" визначили як одну з топ семи помилок Заходу за два роки великої війни...

Гарантований безпековий самообман

Отже, президент Володимир Зеленський (не кажучи вже про главу його офісу Андрія Єрмака) й далі публічно наполягає на тому, що Україна домовляється з низкою країн-партнерів саме про безпекові гарантії...

Після Брюсселя

У той момент, коли вже європейські партнери і друзі почали приречено розповідати, що нічого катастрофічного не станеться, якщо "чистого" рішення у Брюсселі щодо відкриття вступних переговорів не буде, бо Україна залишається кандидатом на членство (і це ключове), а переговори можна відкрити і в наступному році, ми таки отримали повноцінне "так"...

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека...

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче...

Виправити помилки Будапешта та Бухареста у Вільнюсі

Зі стрімким наближенням липневого саміту НАТО стає дедалі очевидніше, що у справедливому світі Вільнюс мав би стати моментом виправлення помилок Будапешта та Бухареста, і Україна повинна цього прагнути...