Росія в Україні. Нема доказів – нема війни?

У багатьох моїх друзів і знакомих просто кров закипає, коли глава МІФ РФ Лавров говорить про відсутність доказів перебування російськ військ в Україні. Мені легше: я вже не раз чула це від інших іноземних дипломатів та політиків. Причому навіть тих, хто досить прихильно ставиться до України. Мовляв – давайте нам докази (чи англійською hard evidence), і ми різко наступимо на горло російській дезінформаційній гідрі в Європі.

Що тут приховувати? З травня минулого року ми з колегами діставали різні відомства з проханням поділитись доказами російської присутності в Україні. Не тому, що ми хоч на йоту сумнівались в присутності російських військ на Донбасі, а тому, що з такими аргументами було б значно легше закрити рот всім, які розказують про громадянську війну. Особливо після того, як заслані командири з РФ типу Гіркіна та Бородая залишили Україну.

У мене вже зібралась ціла колекція листів з цього приводу від РНБО, Міноборони та СБУ. Паралельно, накопичилась маса вражень і від спілкування з нашими урядовцями. Найбільш поширенею була ремарка у стилі: "Хто хоче вірити, що російські війська в Україні – той вірить, хто не вірить – нехай гуляє лісом". Можливо, це й правильна позиція, але навряд чи вона додає нам балів.

І тут треба віддати належне СБУ: вони якраз двічі відповіли по суті на наші запити. З цифрами та фактами. Але, зізнаюсь, згрішила: не часто піднімалась у мене рука називати ці цифри та факти вголос під час важливих міжнародних заходів та зустрічей. Просто тому, що не вражають. Скажімо, в останньому листі від 5 грудня йшлось про 32 російські танки Т-64, 10 БТРів, 16 тентових вантажних автомобілів КамАЗ і так далі. Але справа не тільки у цифрах. Потрібна картинка. Яскрава і доказова. Щоб комар носа не підточив.

Невже і зараз, коли на нашій території накопичилось, за словами Порошенка, до 9 тисяч російських солдат, нема можливості надати таку картинку? Чи можливо нема бажання?

Якщо Лавров так нахабно говорить про "вєщдокі", мимоволі виникає питання, а хтось взагалі у світі зацікавлений у наданні цих доказів?

Українська влада, зокрема, зацікавлена? Бо докази – це підтвердження агресії. А підтвердження агресії вимагає оголошення війни. До речі, цікаво, чи є в новітній історії ще такий випадок, коли на території суверенної країни перебували ворожі війська у кількості 9 тисяч штиків, і не було оголошено війни? Чи може ці війська керівництво держави класифікує не як ворожі? А як гібридні, терористичні чи ще якісь?

Заходу, очевидно, теж ці докази можуть бути не дуже зручними. Бо докази агресії вимагають відповідної реакції на агресію. А воювати, як ми знаємо, ніхто не збирається. Обама і так неприємно вляпався: хотів увійти в історію як президент, який закінчив всі війни Америки за кордоном, а насправді доведеться прощатись з Білим Домом під акомпанемент воскресшої "Аль-Каїди" та розгортання Ісламської держави.

НАТО теж має залізну відмовку – п"ята стаття не розповсюджується, значить не розповсюджується і захист. Тому краще проводити абстрактні дискусії про особливості гібридної війни, безпекові виклики і в крайньому випадку констатувати, що війська є.

Можливо, дійсно непотрібно ніяких доказів, і хто не вірить в російську агресію в Україні нехай гуляє лісом. Але таку позицію треба теж пояснити власним громадянам. Занадто багато людей щиро не розуміє, чому ці докази не можна надати.

P.S. МІФ РФ прохання вважати опечаткою по Фрейду

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.