Назад до життя: як ми лікували ветерана після полону у ''вагнерівців''
"Я не знав, що в мені ще залишилось щось живе. Але після четвертої сесії я побачив себе – справжнього. І зрозумів, що ще не все втрачено."- Андрій, ветеран війни, колишній український військовополонений.
У своїй практиці я бачив багато важких історій. Сам брав участь в багатьох тактичних і психологічних дебрифінгах з нашими звільненими з полону, провів понад 300 бойових дебрифінгів у підрозділах Збройних Сил України, брав участь в програмах реінтеграції після обмінів, проходив спеціалізоване навчання в Національному Університеті оборони по програмі реінгтеграції та постізоляційного супроводу. Але цей випадок – особливий, тому що критично складний. Тяжкі депресії завжди мають високий ризик суїциду.
До нас у клініку ЕКСПІО потрапив ветеран, який пережив більш ніж двомісячний полон у "вагнерівців". Потрапив в полон в районі Бахмуту наприкінці 2022 року. Його схопили орки пораненим після тяжкого бою, в якому загинули майже усі його побратими, а сам він отримав контузію і поранення від гранати.
Спроби розстрілу на місці захоплення, жорстоке побиття, фізичні та моральні тортури протягом усього часу перебування в полоні, залякування розстрілом, знущання примусовим голодом і безсонням.
До нас він потрапив після тривалого лікування та роботи з психологом, але все ж таки у тяжкому депресивному стані. Він майже не говорив, лише короткі фрази, небажання жити, знесилений, зламаний, глибоко замкнений у собі. Тіло – травмоване. Психіка – в постійному стані оборони. Глибокий сон, людська довіра, памʼять, радість жити – все було стерте, або все знаходилося під захистом оборонної маски (патерна), який встиг замінити його довоєнні моделі поведінки. І це був як раз такий випадок, про який нам розповідають на кафедрах психіатрії – руйнація особистоті, коли людина ніби "заморожена" всередині – емоційно, тілесно, духовно і до неї майже неможливо достукатися.
Часто такі історії тяжких депресивних станів завершуються трагічнo.
Взагалі полон у орків, спричиняє тяжкі глибинні зміни особистості, які важко піддаються відновленню.
Наша команда стояла перед складним випадком. Всі це розуміли. І ми обрали такий підхід: поєднання психіатрії, психоделічної медицини та сучасних психотерапевтичних інтервенцій.
Наш план лікування був індивідуальним, складеним з урахуванням тяжких наслідків катування та психічного виснаження. Він включав:
🔹 Короткочасна седація
🔹ЕМDR
🔹 Медикаментозна терапія антидепресантами
🔹 Підготовча психотерапія до Кетамін-асистованаї терапії (КАТ) *
🔹 Кілька сеансів КАТ.
🔹 Інтегративна метафорична психотерапія з використанням Чистої мови та Символічного моделювання.
*Кетамін в субанестетичних дозах застосовувався в контрольованих умовах. Він відкрив доступ до глибинних, заблокованих переживань та образів.
На підготовчому етапі за допомогою EMDR нам вдалося "реконструювати і пройти" день полону з усіма деталями, які спливали під час спогадів: захоплення, транспортування, перший допит, тортури в "стакані", інші травматичні деталі та обставини, які важливо було згадати в безпечній терапевтичній кімнаті.
Далі була "Чиста мова", яка відкрила світ метафор, символів, внутрішніх образів, з якими пацієнт взаємодіяв, не травмуючи себе повторно. Через символічне уявлення про тіло (кольорі і формі болю), свої відчуття, заземленні і фокусуванні на диханні (mindfulness exercises), екзистенційному пошуку сенсів, обговоренні проблем, бажаних результатів та шляхів їх досягнення – він поступово повертав здатність відчувати, проживати й говорити.
Терапевтична колективна робота дозволила зрушити внутрішню "броню", яку ветеран носив після катувань полону. Виникли спогади, емоції, образи – і ми разом пройшли цей шлях до інтеграції травми.
Результат: він повернувся!
Через два з половиною місяці ми побачили людину, яка не просто вижила – а почала жити.
Він заговорив, повернувся до коханої дівчини, почав зустрічатися з людьми, писати свої спогади і просто – хотіти жити. Зараз він бере участь у ветеранських програмах і мріє допомагати іншим, хто втратив себе в темряві полону.
"Це було не просто лікування – це було відродження. Я не знаю, як ви це зробили, але я знову тут. І я є.", – сказав мені Він під час крайньої зустрічі.
Чому я пишу це?
Бо таких історій буде ще багато. І ми повинні бути до них готовими – не лише як держава, а як медична спільнота, як суспільство. Лікування ПТСР, тяжких депресії після полону, комплексної травми – це виклик, до якого ми вже маємо інструменти. Вони існують в Україні. І вони працюють. І у нас вчаться військові психологи і психіатри усього цивілізованого світу. Я вчора мав таку розмову з авторами Монреальської моделі кетамін-асистованої терапії, яку ми вже доповнили своїм підходом.
І ще, це – не просто медичний кейс. Це історія про шлях додому одного з тисяч наших Героїв, які протягом полону несли службу в особливих умовах, зберігаючи гідність і любов до Батьківщини. Ми маємо бути їм вдячні за їх чин.
А держава та великий бізнес мають допомагати у фінансуванні такої допомоги.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
