4 листопада 2015, 18:50

"Так що це було?". Європейці про події на Донбасі

Ну що ж, тепер маємо цифри, як саме війну на Сході бачать в ЄС. Ми ще у червні замовляли для TNS опитування в шести найбільш населених країнах Євросоюзу (Німеччині, Франції, Польші, Великобританії, Італії та Іспанії) і з"ясували, що перша асоціація, яка у громадян цих країн виникає при слові "Україна" – це асоціація з війною. Ми не заспокоїлись і вирішили копнути глибше. А саме – зрозуміти, як насправді сприймають цю війну європейці: як війну Росії з Україною; як громадянську війну; як війну Росії з Заходом чи збройний конфлікт, інспірований Росією. Опитали цього разу на дві країни більше, включивши трендові наразі Нідерланди та, для балансу, дружню Швецію. Тобто в сумі вийшло 8 країн і 75% населення Євросоюзу.

Детально з результатами можна ознайомитись на сайті Інституту світової політики та "Європейської правди", я тільки прокоментую деякі основні висновки.

Гібридна війна породила гібридні сприйняття. Частина європейців взагалі не змогла охарактеризувати, що відбувається в Україні, частина одночасно вибирала кілька опцій, навіть якщо вони суперечили одна одній: наприклад, і громадянську війну і війну Росії з Україною в один захід.

Відповідно, хороші новини так чи інакше зміксувались з поганими новинами для України. Громадяни ЄС в своїй більшості вказали на те, що на Донбасі відбувається "збройний конфлікт, інспірований Росією". Таких – 60%. А в україноскептичних Нідерландах – навіть 65% (що помітно дисонує на фоні тієї ж Франції з її 46%). Це хороша новина.

Погана новина у тому, що опція "громадянська війна" теж виявилась дуже затребуваною. Її побачили в Україні 53% опитаних.З несподіваного: найбільш вважають, що в Україні відбувається "громадянська війна" – німці. Я особисто думаю, що багато хто голосував за цей варіант, маючи на увазі "громадянську війну, інспіровану Росією" – доволі поширене сприйняття в німецьких академічних та експертних колах. Тобто навіть ті, хто вважають, що в Україні наявні елементи громадянської війни, списують це на Росію.

Ще одна хороша новина полягає в тому, що лише 20% громадян ЄС схильні вважати, що конфлікт в Україні інспірований Заходом. Тобто, розповіді про те, що у всьому винен Захід, а росіяни просто захищаються, виявились менш успішними, ніж того добивалась російська дезінформаційна машина. Найбільше побачили вину Заходу в Україні італійці, а найменше – шведи. Це дуже важливий пункт, оскільки самобичування європейців (мовляв, ми самі винні, бо не враховували інтереси Росії, розширювати НАТО, запропонували Угоду про асоціацію etc) в окремих країнах ЄС досягло нереальних масштабів і дуже шкодить Україні.

Якщо ж говорити про вплив війни на сприйняття України як потенційного члена ЄС, то тут висновок теж не дуже веселий: статус "жертви агресії" жодним чином не відображається на шансах отримати статус "кандидата на членство в ЄС". Балканський підхід, коли заради того, щоб більше не було війни в Європі, з'явилась готовність країнам Західних Балкан запропонувати статус кандидатів в ЄС, з Україною явно не пройде. Бо на Балканах всі сторони хотіли в ЄС, а в нашому випадку – тільки Україна. Росія не хоче бути в ЄС, Росія хоче бути замість ЄС.

Ми також виявили, що найскептичнішою країною щодо України з опитаних нами в ЄС виявились Нідерланди. Тут мешкає найбільше тих, хто вважає, що Україна – навіть не Європа. Більше, ніж, скажімо у Франції. Шведи, у свою чергу, найбільш скептичні серед усіх опитаних країн з приводу того, що українці сповідують європейські цінності. Для Швеції з її традиційною дипломатією цінностей нічого дивного, в принципі, нема.

Ну і другий етап нашого дослідження показав, що "боротьба з корупцією" залишається абсолютним лідером серед перешкод, які, на думку європейців, Україна має подолати, аби претендувати на членство в ЄС.

Підсумовуючи, змушена констатувати наступне:

- достатньо підстав говорити про те, що про Україну за останні півтора року в ЄС більше дізнались, але недостатньо підстав говорити про те, що їй різко почали симпатизувати.

-Європейці втратили довіру до Росії, але вони не здобули довіри й до України: динаміка в плані боротьби з корупцією і олігархами залишається невидимою. Із серії: Росія – головний біль, але Україна головний біль теж. Причому головний біль, який може перерости в хронічну мігрень.

- ключові асоціації європейців з Україною, які стосуються саме України, а не історичної зв'язки чи війни з Росією, можна перерахувати на пальцях однієї руки: Кличко в Німеччині, Бандера/УПА в Польщі, синьо-жовтий прапор у Швеції. Все інше, так чи інакше, в контексті Росії

- найпопулярніший сучасний міф Росії про Україну – фашисти у владі в Києві – мав тимчасовий успіх в деяких країнах ЄС, але в цілому не прижився. Це чітко доводить: навіть пропаганда за мільярд доларів рано чи пізно опиняється безсилою, якщо їй протистоять залізобетонні факти.

- Україна в осяжній перспективі навряд чи стане подарунком для наших партнерів і союзників в ЄС, але сьогодні питання зводиться до того, щоб підтримка України не стала для них прокляттям. Електоральним і репутаційним.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...