Мінськ без Романа: 2 уроки
Публічне оголошення Романа Безсмертного про вихід з Мінського процесу є достатньо показовим, навіть якщо причина його виходу з Мінська не лише Мінськ, а бажання сфокусуватись на партійному будівництві. Є показовим принаймні з двох міркувань.
По-перше, найпрофесійніші та найдосвідченіші переговірники рано чи пізно опускають руки, коли бракує стратегічного бачення чи достатньої готовності з ним ділитись. Або коли декларовані цілі вступають в явну контру з недекларованими. Коли треба тримати лінію на швидку реінтеграцію, бо так правильно для державного діяча і договороздібного партнера Заходу, але здоровий глузд підказує, що швидка реінтеграція сьогодні – це реінтеграція на умовах Росії. І давайте говорити відверто: поки плюсів від тимчасової заморозки у конкретних політичних лідерів України буде більше, ніж плюсів від реінтеграції, для чого тоді натискати на педаль газу в Мінському, Нормандському чи ще якомусь форматі?
По-друге, будь-яке волонтерство має межі, навіть якщо воно дипломатичне, і навіть якщо воно спрямоване на відновлення суверенітету та територіальної цілісності країни. Коли переговірники, умовно кажучи, сплять по шестеро в одній кімнаті чи літають до Мінська за свій кошт (не в чартер же Пінчука постійно напрошуватися), це теж рано чи пізно починає виснажувати.
Роман Петрович до останнього був одним з тих переговорників, яким вдавалось підтримувати "конструктивний" образ України у мінському процесі – саме такий образ від нас постійно просять дружні до України західні партнери. Це, зокрема, означає здатність постійно генерувати ідеї і бути спроможними нав"язати дискусію не тільки в руслі "від чого відмовляється Україна", але й у руслі "що пропонує Україна". Вже за це варто йому просто по-людськи подякувати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
