29 квітня 2016, 12:57

Мінськ без Романа: 2 уроки

Публічне оголошення Романа Безсмертного про вихід з Мінського процесу є достатньо показовим, навіть якщо причина його виходу з Мінська не лише Мінськ, а бажання сфокусуватись на партійному будівництві. Є показовим принаймні з двох міркувань.

По-перше, найпрофесійніші та найдосвідченіші переговірники рано чи пізно опускають руки, коли бракує стратегічного бачення чи достатньої готовності з ним ділитись. Або коли декларовані цілі вступають в явну контру з недекларованими. Коли треба тримати лінію на швидку реінтеграцію, бо так правильно для державного діяча і договороздібного партнера Заходу, але здоровий глузд підказує, що швидка реінтеграція сьогодні – це реінтеграція на умовах Росії. І давайте говорити відверто: поки плюсів від тимчасової заморозки у конкретних політичних лідерів України буде більше, ніж плюсів від реінтеграції, для чого тоді натискати на педаль газу в Мінському, Нормандському чи ще якомусь форматі?

По-друге, будь-яке волонтерство має межі, навіть якщо воно дипломатичне, і навіть якщо воно спрямоване на відновлення суверенітету та територіальної цілісності країни. Коли переговірники, умовно кажучи, сплять по шестеро в одній кімнаті чи літають до Мінська за свій кошт (не в чартер же Пінчука постійно напрошуватися), це теж рано чи пізно починає виснажувати.

Роман Петрович до останнього був одним з тих переговорників, яким вдавалось підтримувати "конструктивний" образ України у мінському процесі – саме такий образ від нас постійно просять дружні до України західні партнери. Це, зокрема, означає здатність постійно генерувати ідеї і бути спроможними нав"язати дискусію не тільки в руслі "від чого відмовляється Україна", але й у руслі "що пропонує Україна". Вже за це варто йому просто по-людськи подякувати.

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...