25 серпня 2016, 14:37

Добрий польський поліцейський

Все виглядало красиво. Польський президент приймав поруч з українським військовий парад, який Порошенко назвав сигналом ворогу, і так виходило, що сигналив Росії за компанію і Дуда. До речі, не впевнена, що інші західні лідери так само погодились би сигналити Росії. Хоча у владних кабінетах стверджують, що письмові запрошення іншим іноземним лідерам на парад і не надсилали, а з Дудою була окрема усна домовленість. Польська сторона ще в перші місяці цього року була зацікавлена у візиті саме на 25-річчя Незалежності України. Для них той факт, шо Польща першою визнала незалежність України, сприймається, на мій суб'єктивний погляд, чи не важливіше, ніж для самих українців.

Взагалі після відомого візиту Коморовського, коли відразу після його виступу в Верховній Раді був прийнятий закон про декомунізацію, будь-який візит до Києва польського президента став певним виявом мужності. Багато хто в Польщі підігрує враженню, що українська політика підступна, і ніж в спину українці спроможні засадити навіть тому, хто приїхав до України з найблагороднішими намірами.

Дуда приїхав, і Петро Олексійович називав його на всю країну своїм другом, хоча люди особливо поінформовані ніколи раніше не помічали особливої хімії між двома лідерами. А після того, як Порошенко на 20 хв запізнився на Банкову під час минулого візиту Дуди до України, взагалі якийсь час говорили про певне роздратування польського президента, який запізнення Порошенка сприйняв як знак неповаги. Дуда взяв участь в Нараді послів. Можливо, в Україні на такі речі, крім самих послів, ніхто особливо не звертає увагу, але для поляків вони є дійсно показовими. Пам'ятаю, скільки галасу було в Польщі у свій час, коли тодішній міністр Сікорські запросив виступити на нараді польських послів Лаврова.

Дуда приїхав як добрий поліцейський. З двох пріоритетних для нинішньої польської влади питань співпраці на українському напрямку – безпека та історичний діалог, він публічно робив акцент на, даруйте за тавтологію, безпечному безпековому. Зовні може видатись, що в польському керівництві усвідомили, що заради відносин з Україною історичний діалог можна відсунути на задній план.

Це не так. Як я вже зауважила в коментарі газеті "День", не варто розглядати візит Дуди як акт покаяння Польщі за резолюцію польського Сейму щодо Волині. Маховик відновлення історичної справедливості у польському розуміння запущений в Польщі настільки, що історичний діалог залишатиметься гостро на порядку денному польської влади й надалі. Якщо вона здасть позиції на українському напрямку, вона послабить позиції всередині країни, добровільно віддаючи частину голосів іншим політичним гравцям, які не в уряді і можуть дозволити собі набагато радикальніший підхід.

Історичний діалог не вдасться списати, його можна тільки очолити. І дуже важливо, щоб з обох країн його очолювали правильні люди, спроможні натиснути на гальма, коли пошуки історичної справедливості виходять за межі здорового глузду. Погано, що Порошенко на прес-конференції з Дудою не подякував польському президенту за теплий прийом на Варшавському саміті (саме поляки активно лобіювали, щоб в рамках саміту відбулось засідання Комісіі Україна-НАТО на найвищому рівні, а для Дуди цей саміт персонально важливе досягнення за перший рік президентства), але добре, що Порошенко чітко заявив про готовність до конструктивного діалогу на історичну тематику. Добре, тому що головний закид поляків до українців у цьому питанні полягає в тому, що в Украіні не готові до діалогу на цю тему.

Що далі робити для України? Є два шляхи: перший – це боротьба на винищення в змаганні під умовною назвою "хто більша жертва?". Польща доказувала активно зусиллями своїх народних обранців і на прикладі Волині, що вона є головною жертвою минулого, і має право на відповідне вибачення з українського боку. Україна почне доказувати так само з допомогою законодавчих ініціатив своїх парламентарів, що вона постраждала не менше в минулому, і сьогодні є жертвою, в чому Дуда мав би переконатись на параді при нагородженні героїв АТО. Очевидно, багато людей з обох боків отримають від взаємного звинувачення чимало сатисфакції і, можливо, додаткові голоси на виборах.

Другий шлях – можливо, вперше за 25 років незалежності створити прецедент, коли не Польща показує приклад Україні, а Україна показує приклад Польщі. Нехай в історичному діалозі. Відреагувати на рішення польського сейму таким чином, щоб ця реакція чітко вказувала на право України так само вважати себе жертвою і право шанувати власних героїв, але не запрошувала до подальшого раунду ескалації. На моє глибоке переконання, ні Сейм Польщі, ні Верховна Рада не мають права давати власні інтерпретації історичним подіям.

Наші польські друзі та партнери кажуть, що їм, передусім, бракує аргументів, що в Україні готові розмовляти на цю тему. Не бачу проблем в тому, щоб надати такі аргументи. Бо якщо ми цінуємо стратегічне партнерство з Польщею, ми маємо враховувати і її пріоритети у відносинах з Україною, а не лише заповнювати порядок денний тим, що наболіло у нас. Ініціювати відповідні комунікаційні майданчики. Закликати істориків двох країн презентувати результати своїх напрацювань з цього приводу. Організувати Українсько-польський форум громадянського суспільства. Створити робочі групи істориків та громадських діячів при Консультаційному комітеті президентів України та Польщі. Продукувати більше запрошень та ідей для міжпарламентської співпраці, ніж польські парламентарі здатні переварити. Організувати прес-тури для журналістів і лідерів думок. Можливо навіть президенту України запропонувати польському президенту взяти своєрідний патронаж над історичним діалогом. Головна ідея – показати, що історичні проблеми постійно так чи інакше обговорюються в українсько-польських відносинах, і тим самим надати аргументи нашим друзям в Польщі.

Це спілкування потрібне для того, щоб польські партнери краще розуміли, що: 1. Справжня загроза для Польщі йде зовсім не від українців, які шанують Бандеру 2. В Україні теж є внутрішня політика, і будь-які серйозні компроміси в історичному діалозі так само означатимуть електоральні втрати. 3. Кожна з наших країн має право почуватись жертвою, але замість того, щоб сперечатись, хто більша жертва, краще допомогти одна одній стати переможцем 3. Чи не найбільший капітал, який Польща і її "м"яка сила" мають в регіоні – це приязне ставлення до неї мільйонів українців, які вважають Польщу союзником номер 1 для України (про це я говорила також в коментарі для "Газети виборчої" в день візиту Дуди). Будь-які рішення на кшталт резолюції сейму, позбавляють Польщу цього капіталу. 4. Гострі реакції поляків на перейменування вулиць на честь Бандери сприймаються в Україні як заборона шанувати власних національних героїв 5. Політика декомунізації в Україні жодним чином не націлена проти Польщі 6. Якщо історична політика веде до ескалації у відносинах і поляризації суспільства, а не до примирення, значить така історична політика вимагає перегляду

powered by lun.ua

Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?

В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США...

Важливий сигнал 100 днів президентства Байдена

Під завісу перших ста днів президентства Байдена, коли всі жваво аналізують перші досягнення і перші промахи його адміністрації, я б хотіла звернути увагу на одне рішення, яке не про Україну, але на яке важливо було б звернути увагу і в Україні (знаю-знаю, крім саміту Путін-Байден нам взагалі мало що цікаво зараз;)...

Про що говорить дзвінок Байдена Зеленському?

Через два з половиною місяці після інавгурації Байден вперше поговорив телефоном з Зеленським. Ми не знаємо напевне, чи відбувся б саме вчора цей дзвінок, якби не загострення на Сході України та накопичення Росією військ вздовж наших кордонів...

Путін-вбивця від Байдена. Що це змінює для України?

З боку президента США наразі спостерігаємо досить цікавий підхід до України: Байден не має проблем з тим, щоб говорити про Україну, але вочевидь має проблеми з тим, щоб говорити з Україною...

Безпекові підказки з Токіо

У ці дні в Токіо серйозний дипломатичний рух. Візит держсекретаря та міністра оборони США. Прибув до японської столиці і український міністр оборони Таран, що само по собі серйозна подія...

Україна, не Коломойський, на радарі США

Питають часто останніми днями, що означають санкції проти Коломойського для українсько-американських відносин. Відповідаю) По-перше, Адміністрація Байдена всіляко намагається продемонструвати, що вона дійсно серйозно налаштована відстоювати демократію та антикорупційні зусилля в міжнародному масштабі...