Чому нейтралітет – не вихід для України?
На початку грудня 2016 року, у день чергової річниці підписання славнозвісного Будапештського меморандуму, Інститут світової політики оприлюднив дослідження "Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами". Одна з п'яти безпекових моделей, проаналізованих у дослідженні, – озброєний нейтралітет. Оскільки з усіх боків різноманітного штибу миротворці знову почали промотувати нейтралітет для України як найефективніше та найтриваліше заспокійливе для Путіна, ми в ІСП вирішили зробити і презентувати ще й мемо з цього приводу. Нижче публікую основні висновки щодо наслідків реалізації саме такої моделі безпеки.
Від себе лише додам, що, по-перше, пропонувати відмову від інтеграції в НАТО, це те саме, що заявити про відмову піти на вечірку, на яку тебе ніхто не запрошував. Чи відмовитись виходити заміж за того, хто тобі й не збирався робити пропозицію. І Путін, мабуть, теж ще не настільки з"їхав з глузду, щоб вірити в членство України в НАТО і ЄС в осяжній перспективі. По-друге, для України, у випадку якої модернізація армії стала екзистенційним питанням, інтеграція до НАТО – це не просто про членство, як спрощено намагаються донести світу прихильники нейтралітету. Це про те, які стандарти переймати, від чиїх інструкторів і радників досвід переймати і чиї озброєння купувати. І тут достатньо відповісти на питання: ми хочемо армію російського штибу з російським озброєнням, чи таку, як в провідних країнах-членах НАТО? Потрібно визначитась, нейтральними бути не вийде ніяк. По-третє, якщо досвід України з позаблоковістю нічого не навчив сучасних українських реалістів (чи реалістів-ілюзіоністів), то могли б уважно вивчити досвід Молдови, де нейтралітет прописаний навіть в Конституції (здавалось би, ну чого ще хотіти Москві), але Росії і цього виявилось замало, хочуть ще закон і купу різних речей як бонус. І нарешті: жодний запропонований Україною нейтралітет не спроможний заспокоїти агресора, допоки його політика щодо України чітко підпорядковуватиметься одній простій формулі: "Або Україна існуватиме в тих параметрах, в яких її бачить Путін, або Путін зробить все можливе, щоб вона не існувала зовсім". І мені просто цікаво: чи дійсно старо- та новоспечені реалісти вважають, що нейтралітет – це єдиний параметр, на якому грунтується бачення України Путіним? І що цього параметру буде достатньо для того, щоб після проголошення нейтралітету ВВП залишив Україну в спокої? Більше того, я чомусь думала, що прихильники нейтралітету виявляться більш винахідливими та прагматичними, бо якщо вже й пропонувати якийсь варіант нейтралітету, то варто було б а) спочатку доступно аргументувати, яким саме чином нейтралітет відповідає інтересам українського суспільства, а не Росії чи Путіну (не виключаю, що українці з їхніми схильностями до ізоляціонізму і самі б почали з часом симпатизувати моделі нейтралітету, якби його так демонстративно не нав"язувала Росія) б) якщо нейтралітет України такий бажаний для Путіна, то чому цей переговірний лот не можна виставити по максимальній ціні (з поверненням Криму, і тд тп), а не пропонувати Росії ледве не задарма і ще до оголошення будь-якого аукціону з цього приводу?
Це так, думки вголос, без претензії на жодний програмний документ, а от, власне, і наші висновки з мемо:
1. Відсутність гарантії дотримання гіпотетичного нейтрального статусу України з боку Росії.
Враховуючи численні порушення двосторонніх і багатосторонніх зобов'язань щодо України з боку РФ, в нинішніх умовах гіпотетичне проголошення Україною нейтралітету має усі шанси повторити долю Будапештського меморандуму. Нейтральний статус України дозволить Росії уникнути відповідальності за агресію, повернути доступ до західних ресурсів, зменшить увагу Заходу до проблематики України, а отже, створить умови для відновлення агресивних дій.
2. Проголошення нейтрального статусу не має широкої підтримки населення.
Соціологічні опитування свідчать, що опцію проголошення нейтрального/позаблокового статусу України підтримує до 25% респондентів. Таким чином, проголошення нейтрального статусу українською владою може викликати не лише розкол всередині суспільства, але й внутрішньополітичну кризу. Це, у свою чергу, не посилить, а підірве національну безпеку України.
3. Позаблоковість (гібридний статус, який накладає обмеження, властиві нейтралітету, однак не надає безпекових гарантій, характерних для нейтральних держав) не попередила російську агресію проти України.
Протягом 2010-2014 років Україна проводила політику позаблоковості – в односторонньому порядку відмовившись від права вільно обирати військово-політичні союзи (що було вимогою Кремля), при цьому не маючи від провідних регіональних і глобальних гравців гарантій, які властиві нейтралітету. Понад те, Кремль зберіг легітимізовані важелі впливу на Україну у формі пролонгації присутності Чорноморського флоту в Криму (що було б неможливо у випадку нейтрального статусу України, який вимагав би виведення усіх іноземних військових частин з її території). Разом ці фактори не попередили агресію РФ, а створили ще більш сприятливі умови для неї.
Таким чином, ідея про те, що проголошення нейтрального статусу і відмова від євроатлантичної інтеграції з боку України зможе задовольнити РФ і призведе до припинення нею агресивної політики, є неправильним трактуванням причинно-наслідкових зв'язків російської агресії проти України.
4. Проголошення нейтрального статусу не призведе до припинення російської агресії і відновлення територіальної цілісності України.
Росія прагне домогтися не лише гарантованої неучасті України у військово-політичних організаціях, а перш за все отримати відповідний рівень контролю над процесами, що пов'язані з Україною. Тому Кремль цікавлять передусім реальні механізми гарантування цього статусу, а саме: збереження де-факто чи де-юре контролю над окупованим Кримом і ОРДЛО, а через них над рештою України. Тому сценарій "територіальна цілісність в обмін на нейтральний статус" (за прикладом австрійської Декларації про нейтралітет 1955 року) є малоймовірним.
Також слід мати на увазі, що у лютому 2014 року Кремль вичерпав усі невоєнні інструменти впливу на офіційний Київ і перейшов до військової агресії як форми збереження контролю над Україною. У таких умовах відбувається подальша мілітаризація зовнішньої політики РФ, підтвердженням чого є створення протягом 2014-2017 років військової інфраструктури на кордонах із Україною, разом із мілітаризацією анексованого Криму і окупованих частин Донецької і Луганської областей. Як наслідок, Кремль і надалі буде змушений покладатися виключно на загрозу чи застосування військової сили як основний інструмент впливу на Україну.
Окрім того, приклад Молдови підтверджує, що постійний нейтралітет не допоможе ні попередити, ні ліквідувати наслідки агресивних дій Росії. Молдова в односторонньому порядку не просто заявила про постійний нейтралітет, але й закріпила це положення у власній Конституції з метою мотивувати Росію вивести свої війська і озброєння з Придністров'я. Кремль, однак, продовжує фактично порушувати територіальну цілісність і суверенітет Молдови.
5. Нейтральний статус означає де-факто неможливість отримувати зовнішню допомогу на оборонні потреби.
До прикладу, Україна є одним з найбільших одержувачів іноземної допомоги на оборонні потреби з боку США. За перші два роки від початку російської агресії Україна отримала від США 760 млн доларів на програми безпеки та оборони. Проголошення нейтрального статусу заблокувало б отримання Україною будь-якої допомоги і озброєнь від партнерів.
6. Історичний досвід доводить неефективність нейтрального статусу як засобу уникнення зовнішньої агресії.
Проголошення нейтрального статусу такими країнами як Бельгія, Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія протягом Другої світової війни не допомогло їм уникнути агресії. При цьому навіть Швеція і Швейцарія були змушені модифікувати свою зовнішню політику задля її відповідності інтересам III Рейху.
Навіть більше, із завершенням холодної війни серед нейтральних країн Європи популярною стала політика відходу від жорсткого дотримання цього статусу і посилення взаємодії з НАТО/ЄС для протидії новим викликам у сфері безпеки. В умовах агресії РФ проти України такі країни як Швеція і Фінляндія значно активізували взаємодію із Північноатлантичним альянсом і США, зокрема через підписання нових угод про співпрацю і розширення сфер взаємодії.
7. Нейтралітет як гарантія ненападу працює тільки у тому випадку, якщо нейтральна держава знаходиться за межами інтересів держави-ревізіоніста.
Це підтверджує досвід Швеції і Швейцарії протягом Другої світової війни, і таких країн як Фінляндія, Австрія, Швеція, Швейцарія протягом холодної війни. При цьому Україна була і залишається пріоритетом N1 у зовнішній політиці РФ.
Доки в РФ пануватиме нинішнє бачення України як країни, яка є частиною її сфери впливу (у розумінні контролю), доти можливість запровадження моделі озброєного нейтралітету означатиме не нормалізацію відносин з Росією, а втрату Україною міжнародної суб'єктності.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.