10 січня 2018, 11:20

Герої та антигерої для України: Кубілюс та Ягланд

Газета "День" має гарну традицію: підсумкову річну анкету з низкою цікавих питань, зокрема "кого вважаєте героєм та антигероєм року, що минув". Зауважила, що відповідаючи саме на це питання за підсумками 2017 року, відповідь знайшлась особливо швидко.

Коли говорити про сферу моєї компетенції – зовнішню політику, то героєм цього року вважаю колишнього литовського двічі прем'єра, а нині депутата литовського сейму Андрюса Кубілюса, ініціатора так званого нового європейського плану для України (у народі – "плану Маршалла"). Та відданість справі України і якась непохитна віра в Україну – це те, що сьогодні бракує навіть багатьом українським діячам, не кажучи вже про міжнародних. Адже, невтомно мандруючи столицями світу заради коштів на втілення цього прогресивного плану в Україні, цей литовець промотує не тільки модернізацію нашої країни, він промотує віру в Україну. Його колеги, литовські депутати, інколи в неформальних розмовах жартують: "Таке враження, що для Кубілюса не існує наразі інших країн у світі, крім України". Українські урядовці та політики мають посилити український фланг політика: забезпечити позитивну відповідь не лише на запитання, чи готовий Захід надати Україні "Маршалл план", а й позитивну відповідь на запитання, чи готова Україна прийняти "Маршалл план". Передусім інституційно.

Антигероєм для України я назвала генерального секретаря Ради Європи Турберна Ягланда. Він, як і Кубілюс, також продемонстрував неймовірне завзяття. Тільки це завзяття спрямоване було на повернення голосу російської делегації до ПАРЄ (Парламентської Асамблеї Ради Європи) під час січневої сесії 2018 року. Колишній прем'єр-міністр Норвегії робив, здається, все можливе, аби допомогти Росії закріпити серед країн-членів Ради Європи переконання, що для того, аби санкції були зняті, непотрібно виконувати умови: досить лише вдатися до шантажу. Він, на мою думку, своєю політикою задобрювання Росії серйозно підриває довіру та репутацію Ради Європи. Рада Європи не повинна стати трофеєм Росії. Саме під такою назвою півсотні європейських експертів звернулися до країн-членів Ради Європи з тим, щоби не допустити повернення голосу російської делегації до виконання Росією відповідних резолюцій цієї організації.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...