Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center)

"Global player" VS "global payer". Які ролі розписали українці для ЄС і США?

24 жовтня 2018, 13:52

Не секрет, що для кожного ключового міжнародного партнера України в умах пересічних українців давно і чітко виписана своя роль. Як підтвердили результати опитування, здійсненого Фондом "Демократичні ініціативи" на замовлення Центру "Нова Європа" – ці ролі залишаються більш-менш сталими: ЄС в уявленні українців "відповідає", передусім, за реформи, США – передусім за безпеку. І це попри всі ті реформаторські зрушення в Україні, які впродовж останніх років були зроблені з безпосереднім залученням (місцями, активнішим, ніж з боку ЄС) Вашингтона. Знову виявилось: українці чекають від ЄС, передусім тиску на український уряд у питанні реформ, а від США – в першу чергу безпекових гарантій.

Нагадаю, що результати про про підтримку ЄС ми могли порівняти в динаміці, оскільки вже ставили аналогічне питання у 2015 році, а про підтримку США запитали вперше. Цікаво також, що посол ЄС Хюг Мінгареллі на нашій презентації сьогодні взагалі сказав, що у випадку з ЄС доцільніше взагалі говорити не про допомогу Україні, а про програми співробітництва між Євросоюзом та Україною. Зокрема з огляду на те, що більша частина коштів від ЄС надходить у вигляді позик, а не безповоротної допомоги.

З аналізом результатів опитування та відповідними цифрами можна ознайомитись у статті на "Європейській правді" та на сайті Центру "Нова Європа". А тепер 3 моменти, на котрі, як на мене, варто звернути окрему увагу.

1. Хоча загалом українці досить прихильно ставляться до допомоги західних партнерів, росте кількість тих, хто взагалі виступає проти будь-якої допомоги ЄС та США. У випадку з ЄС кількість опонентів такої допомоги з 2015 року збільшилась майже втричі і має чітко виражене регіональне обличчя – чим далі на Схід, тим менше люди хочуть, щоб західні партнери нам допомагали. Якщо на Заході лише дещо більше 4% опитаних "категорично проти" допомоги США, то на Сході – понад 42%. З ЄС подібна картина: лише 3% українців західного регіону проти допомоги Євросоюзу, тоді як у східному – понад 34% (і це ж ще не враховані окуповані території!).

Можемо тільки здогадуватись, що стало причиною такого несприйняття. Чи-то впевненість мешканців цих регіонів, що допомога США і ЄС суттєвої погоди для "покращення їхнього життя вже сьогодні" не робить? Чи то все більш нав'язливий популярними у цих регіонах політичними акторами наратив про допомогу як елемент "зовнішнього втручання" у внутрішні справи України? Чи-то недостатня видимість цих реформ у регіонах, оскільки місцева влада кожен успішний проект з ЄС і США через контрольовані місцеві медіа приписує як свою власну заслугу? Чи то банальна переконаність, що скільки б грошей ЄС і США не дали, їх все одно розкрадуть? Можливо, всього потрохи.

2. Південь України – особливий випадок. Як виявилось, саме тут – не на Сході – найбільше мешкають ті, хто вважають, що "європейські реформи" Україні непотрібні взагалі (майже третина опитаних). Саме тут мешкає найбільше тих, хто свято вірить, що скільки б допомоги не надали Україні, вона не має сенсу, бо її все одно розкрадуть недобросовісні можновладці. Саме тут найбільше з усіх регіонів України вважають, що ЄС та США вже зробили достатньо для України, настав час діяти українській владі. Саме тут найбільше переконані, що Україні вже ніхто не допоможе. І, нарешті, саме тут, а не на Сході України, чомусь найбільш впевнені, що Україні взагалі варто розвернутись у бік інтеграції з Євразійським Союзом. Ризикну обережно припустити, що саме на Півдні інтеграція з ЄС і партнерство із США найбільш узалежнене від сприйняття української влади і найбільш просякнуте розчаруванням від дій українського політичного класу.

3. Українці не вірять в магічну силу західних грошей і все менше вірять в ефективність західних радників. Лише 7% українців очікують більше грошей від Євросоюзу і менше 5% – від США. Тобто, українці якраз ті люди, які бачать в особі ЄС не просто "global payer" (глобального платника), а "global player" (глобального гравця) – так, як навіть в самому ЄС себе часто не бачать. І хоча посол Мінгареллі на сьогоднішній презентації Центру "Нова Європа" зауважив, що ЄС не має наміру поширювати свій вплив на Україну, а лише співпрацювати, українці, судячи з результатів опитування, явно бажали б бачити більше впливу від Євросоюзу, не тільки співпраці. Майже 30% українців, які хочуть більше політичного тиску на українську владу у питанні реформ і лише 7% фінансової допомоги – тому доказ.

Щодо радників, то вдвічі за 3 роки зменшилась кількість українців, які вважають, що ЄС міг би більше надсилати радників до України (до 6%). У випадку з Америкою це взагалі найменш популярна опція – на рівні 2%. Де в чому я українців розумію: ефективність закордонних радників в українських реаліях викликає чимало запитань. І не тільки тому, що є сумніви щодо бажання українських можновладців брати до уваги та втілювати у життя їхні поради. Але й тому, наскільки ці поради дійсно релевантні. А мали б по ідеї такими бути. У дипломатичних колах подейкують, що зарплатня деяких радників з країн-членів ЄС, які працюють в Україні, є вищою, аніж зарплатня президента Єврокомісії Жана Клода-Юнкера. Очевидно, що за таку оплату праці можна було б запропонувати поради, на які б знайшлась і політична воля у Києві, і які б спонукали до помітних у суспільстві змін.

Звісно, поза дужками цього опитування залишилась дискусія, наскільки США і ЄС взагалі повинні допомагати Україні. Якщо в Україні часто можна почути про те, як всі нам чимось зобов"язані, то в багатьох західних столицях домінує переконання, що їхня допомога – це виключно прояв їхньої доброї волі. Очевидно, ми маємо повне право говорити про певні зобов"язання щодо безпекової допомоги – якщо не юридичні, то точно політичні та моральні – з боку західних підписантів Будапештського меморандуму включно з його ініціаторами США.

А далі, звичайно, все залежить від розуміння заокенськими і особливо європейськими партнерами взаємозв"язку між неперетворенням України у "failed state" та їхньою власною безпекою і добробутом: починаючи від апетиту Путіна, який росте під час кожного успішного акту агресії, до потоків мігрантів з України в Європу у випадку соціально-економічної катастрофи в Україні. Хто на Заході цей взаємозв"язок розуміє, допомогу для України під питання не поставить.

Ми ж наразі сподіваємось, що результати нашого опитування допоможуть західним партнерам краще зрозуміти потреби не тільки у видах допомоги для України, але й в комунікації цієї допомоги у різних регіонах України.

Коментарі — 0
Корупція1192 Україна та Європа974 Aтака Путіна1136 Уряд реформ353 Свобода слова556
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter